Йоганн Гете - Фауст

Лицар
Пастух, та й квит, хоч і царського роду;
Манір шляхетних в нім нема й заводу.

Другий
Отак півголий — ніби й справді гожий;
А в панцирі на що він буде схожий?

Дама
Ось він сідає — лагідно та мило.

Лицар
А вам уже в обійми закортіло?

Друга дама
Як гарно він на руку обіперсь!

Підкоморій
Ото нечема! Тут же й розпростерсь…

Дама
Та вам, мужчинам, все невлад, відомо!

Підкоморій
Де ж пак — розлігсь при цісарі самому!

Дама
То роль така; по п'єсі він один.

Підкоморій
Чи роль, не роль, а пам'ятай же чин!

Дама
Ось сон легкий вродливця огортає.

Підкоморій
Уже й захріп; ну й натурально грає!

Молода дама
(у захваті)
Не фіміам — якийсь знадніший пах
Війнув, дихнув — до серця аж досяг.

Літня
Ті пахощі мов душу підмивають,
Від нього то!

Стара
Той запах розливають
Зростання квіти — чаші нектарові,
Що зацвітають рясно в юнакові.

Мефістофель
Оце така! Тоді я не боюсь!
Не по мені вродливиця чомусь.

Астролог
Я вражений без краю і без міри!
Немає слів, признаюся вам щиро,
Ізмалювать божественну красу,
Оспівану з прадавнього часу.
Хто зрить її — дивує до нестями,
Хто мав її — був рівен із богами!

Фауст
Чи я не сню? В глибінь душі буремно
Влилось краси пресвітле джерело!
Трудне шукання красний плід дало,
І я жерцем зробився недаремно.
Був світ мені нікчемним і пустим, —
Став бажаним, змістовним і тривким!
Нехай як дим у безвісті розплинусь,
Коли від тебе, владарко, відкинусь!
Той образ, що в свічаді чарівнім
Являвсь мені для насолоди, —
Лиш тінь бліда твоєї вроди!
Тобі, тобі до решти віддаю
Всю пристрасть огняну мою,
Любов, жагу, обожування, безум!

Мефістофель
(із будки)
Не випадай із ролі, будь тверезим!

Літня дама
Струнка й гінка — а голова мала.

Молода
Коли б нога доладна хоч була!

Дипломат
Принцес я бачив іноді таких;
Вродливиця од голови до ніг.

Придворний
Вона тихцем підходить до сонька.

Дама
Із краснем поруч надто вже бридка.

Поет
її краса йому скрашає сон.

Дама
Вона — Діана, він — Ендіміон. [64] Вона — Діана, він — Ендіміон. — За грецьким міфом, Зевс дарував своєму сину Ендіміону разом з вічною юністю вічний сон. Цей юнак зображається, як правило, разом з місячною богинею Діаною, що закохалася в нього.

Поет
Ось відійшла богиня без вагання,
Схилилася і п'є його дихання,
І враз — цілунок! О жаданий рай!

Дуенья
Ще й привселюдно! Це вже через край!

Фауст
Хлопчиську стільки милості!

Мефістофель
Та цить!
Що хочуть, можуть привиди робить.

Придворний
Він пробудивсь; вона підкралась, стала.

Дама
Оглянулась! Я так собі й гадала!

Придворний
Здумився він: це що за дивина?

Дама
А їй те все уже не первина.

Придворний
Тепер вона віч-на-віч стала з ним.

Дама
Я бачу вже — впаде він їй до верші,
І він же, мабуть, думає, що перший!
Усі мужчини — дурні в ділі цім.

Лицар
Краси й кохання осяйна цариця…

Дама
Та ні, блудниця безсоромна, ница!

Паж
Щасливець він! Чому я не Паріс!

Придворний
У сіть таку усякий би поліз!

Дама
Клейнод той мали всі, кому охота,
Вже непомалу стерлась позолота.

Друга
Вона ж ізмалку віялася скрізь.

Лицар
Шукай хто хоч свіжішої принади,
А я і цим послідкам буду радий.

Учений
Мені та постать у очах ясна,
Та я сумнюсь, чи справді то вона.
Що бачим ми — оманливе надміру,
А в писане я непохитно вірю.
Тут сказано: «Вона у Трої всім
Подобалась — і сивим, і старим».
І опис той якраз сюди пасує:
Хоч я й старий — вона мене чарує.