Йоганн Гете - Фауст

Фауст
То просто антипатія.

Маргарита
Я мушу йти.

Фауст
Коли вже зможу я
Набутися з тобою вдвох, мій світе,
Із груддю грудь, з душею душу злити?

Маргарита
Якби ж то спала я сама,
То сю ніч я б дверей не замикала.
Так мати ж — мов не спить — дріма,
І, якби нас вона застала,
То я б і з місця вже не встала!

Фауст
Нічого, серце, то дарма.
На пляшечку! Лиш три краплини
Підлий в пиття; це зразу вплине,
їй сон глибокий принесе.

Маргарита
Для тебе я піду на все.
А це їй часом не завадить?

Фауст
Хіба я можу зле щось радить?

Маргарита
О голубе, я так тебе люблю,
Що воленьку у всім твою вволю;
Для тебе я такого вже зробила,
Що більш зробить, здається, і несила.
(Виходить).

Мефістофель
(увіходить)
От мавпа! Вже пішла?

Фауст
Ти знов тут шпигував?

Мефістофель
Так, все, здається, розібрав:
Вас, докторе, навчали катехизі,
І ви раділи з тих побожних вправ.
Дівчата те читають, як по книзі, —
Хто вірить в Бога щиро й гаряче,
Той і від них, гадають, не втече.

Фауст
То ти не бачиш, хижий звіре,
Що вірна, щира та душа,
Святої повна віри,
Яку вважа
Єдиним щастям, — тож вона боліє,
Що ближній осягти спасіння не зуміє.

Мефістофель
Ех ти, жених надземно-земний!
Водить за ніс тебе дівча.

Фауст
Ти, пекла вибрудок нікчемний!

Мефістофель
Фізіономії ж вона незле вивча.
То моторошна їй завжди моя присутність?
Крізь маску цю побачила вона
Мого ума приховану могутність;
Для неї — геній я, а може, й сатана.
Так сю ніч…

Фауст
Що тобі до того?

Мефістофель
І я ж утіху маю з цього.

Лізхен
Про Бербельхен ти чула щось?

Гретхен
Ні, рідко я ходжу між люди.

Лізхен
Сьогодні чула я од Труди,
Що їй до скруту вже прийшлось,
Отій гордячці!

Гретхен
Як?

Лізхен
Вже щось в ній є!
Тепер на двох і їсть, і п'є.

Гретхен
Ах!

Лізхен
От тобі й дожартувалась.
На шию парубку чіплялась!
З ним вона й на гулі,
З ним і на танцюлі,
Хотіла скрізь перед вести;
Пиріжком, вином її вгости;
Пишалась з своєї красоти,
Стиду і сорому не мала,
Дарунки від нього приймала.
А він лестив її, пестив,
Аж поки без вінка пустив.

Гретхен
Сердешная!

Лізхен
Жалю по киселю!
Ми все, було, при кужелю,
Мати не випустить вночі, —
Вона ж воркує, стоючи
В садку з ласкавчиком своїм, —
І нічка не змигнеться їм.
Тепер іди на покриття,
На привселюдне каяття.

Гретхен
Він, певне, жениться на ній.

Лізхен
Нема дурних! Та він же зух —
Ще знайде сто таких красух;
Уже відкинувсь.

Гретхен
Одурив!

Лізхен
А хоч би славу і покрив,
То хлопці зірвуть з неї вінця.
А ми їй — січки під ворітця.
(Пішла).

Гретхен
(сама, вертаючись додому)
Як сміло я колись судила,
Як дівчина яка зблудила!
Як я словами гріх діймала,
Що й слів на те було замало!
Як я його, було, чорню
І бідну покритку виню.
Яка була в мені пиха!
І ось — сама не без гріха.
Та все, що в гріх мене ввело,
Ох Боже, любе й миле було!

Гретхен
О Діво,
Глянь милостиво,
За гріх мій Бога вмилосердь!
Мечем пробита,
Жалем повита,
Ти зриш Святого Сина смерть.
Отця зовеш Ти
Й зітхання шлеш Ти
До неба, скорбі повна вщерть.

Хто знає,
Як крає
Це серце біль трудний?
Як душа моя страждає,
Чим тремтить, чого жадає —
Видно лиш Тобі одній!