Йоганн Гете - Фауст

Гретхен
(одна за прядкою)
На серці жаль,
Мій спокій зник
І вже не вернеться
Повік, повік.

Де його нема —
Могильна тьма,
І білий світ —
Зів'ялий цвіт.

В голівоньці
Журба тяжка,
На думоньці
Печаль гірка.

На серці жаль,
Мій спокій зник
І вже не вернеться
Повік, повік.

Я виглядаю
Його в вікно,
Я дожидаю
Його давно.

Ой коли б прийшов,
Хорош, ласкав,
Пройняв очима,
Словом заграв,

Посмішкою
Зачарував,
Потиснув руку,
Поцілував!

На серці жаль,
Мій спокій зник
І вже не вернеться
Повік, повік…

До нього рветься
Душа моя,
Його обняти
Жадаю я,

І цілувати,
І любо мліть,
В його цілунках
І смерть зустріть. [43] Відома знаменита пісня Ф. Шуберта на слова цієї сцени (1814).

Маргарита
Пообіцяй же, Генріх!

Фауст
Все, мій друже!

Маргарита
Скажи, як із релігією ти?
Ти серцем повний доброти,
А от до віри мов байдужий.

Фауст
Облиш, дитя! Міцна моя любов;
Кого люблю — проллю за того кров,
А вірити не бороню нікому.

Маргарита
Ні, треба вірити й самому.

Фауст
Чи треба ж?

Маргарита
Ох, щоб я на тебе мала вплив!
Ти ж не шануєш і Святих Дарів!

Фауст
Шаную.

Маргарита
А приймати не приймаєш.
На службі, сповіді ніколи не буваєш.
Ти віриш в Бога?

Фауст
А чи змога
Комусь сказать: «Я вірю в Бога»?
Чи ти в священика спитай,
Чи в мудреця про те — вважай,
їх відповідь — мов глум.

Маргарита
То ти не віриш?

Фауст
Мій ангеле, не в ту ти міру міриш.
Хто б міг назвать Його
І так признать Його:
«Я вірю в Нього»?
Чи не відчуть Його
І відметнуть Його:
«Не вірю в Нього»?
Всеобіймитель
І Вседержитель,
Хіба ж не обіймає, не держить Він
Тебе, мене, себе?
Хіба ж над нами не склепіння неба?
Хіба ж під нами не земная твердь?
Хіба ж нам не зоріють
Привітно зорі вічні?
Хіба ж я не дивлюсь тобі у вічі?
Хіба ж усе це не пройма
Твій ум і серце,
Не віє в вічній таємниці
Незримо й зримо вколо тебе?
Наповни ж Ним все серце, аж по вінця,
І якщо в цім чутті зазнаєш щастя ти,
То зви Його, як хочеш:
Любов! Блаженство! Серце! Бог!
А я ім'я не знаю
Йому! Чуття — то все;
Ім'я — то звук і дим,
Що пал небесний сповива.

Маргарита
Втішаєш ти мене всім тим;
Священик каже те ж; слова
Він тільки інші ужива.

Фауст
Ти обійди усі світи, —
Це кажуть всі од серця повноти,
Та кожному своя властива мова;
Чому й мені свого не вжити слова?

Маргарита
Послухаєш, то й гарно кажеш ти,
А все ж тривога обіймає,
Бо у тобі Христа немає.

Фауст
Дитино!

Маргарита
Горе мені тяжке,
Що ти попав в товариство таке.

Фауст
Яке?

Маргарита
Того, що ходиш завше з ним,
Ненавиджу я всім нутром своїм;
Такого не було ще ніколи;
Побачу — аж у серце коле,
Той чоловік страшний якийсь.

Фауст
Люба лялечко, не бійсь!

Маргарита
Його присутність аж кров стена.
Я всім зичлива й приязна;
Тебе хочу бачить — жду не діждуся,
Того ж чоловіка душею боюся,
Та ще й здається, що він шахрай!
Як я неправа, Боже, не карай!

Фауст
Є ж і такі диваки на світі.

Маргарита
Із таким я б не хотіла жити!
Як тільки він заходить сюди —
Подивиться так глузливо завжди
І мов зі злом;
Знать, що йому чуже все кругом;
В нього написано на лобі,
Що йому ніхто не в уподобі.
Мені з тобою тут в тиші
Так легко, вільно на душі,
В його ж присутності мене мов що стиска…

Фауст
(до себе)
Моя віщунко ти чутка!

Маргарита
Аж самовладу я гублю,
Як він до нас свій вид бридкий появить.
Здається, що й тебе вже не люблю,
Молитися при нім не можу навіть…
Аж серце сохне у журбі;
Так, мабуть, Генріх, і тобі?