Жорж Санд - Консуело

— Тут, — урочисто мовила каноніса, зачинивши попередньо двері, — знайшли ми Альберта якраз тридцять два дні тому, після його зникнення, що тривало два тижні. З тієї хвилини він більше не заходив сюди й не залишав крісла, в якому вчора ввечері помер.

Сухі слова цього посмертного бюлетеня були вимовлені з гіркотою й устромлювалися, як голки, у серце бідолашної Консуело. Потім каноніса зняла з пояса в'язку ключів, з якою ніколи не розлучалася, підійшла до великої шафи різьбленого дуба й відчинила обоє її дверцят. Консуело побачила в ній цілу гору коштовностей вигадливої форми, які потьмяніли від часу, здебільшого стародавніх, прикрашених алмазами й коштовним камінням.

— Ось фамільні коштовності, — сказала каноніса, — що належали мош невістці до її шлюбу з графом Християном, потім ті, що дісталися нам від моєї бабусі й були подаровані мною та братами невістці, і, нарешті, ці, куплені їй чоловіком. Усе це належало синові її Альбертові, а відтепер належить вам, як його вдові… Візьміть їх і не бійтеся, ніхто тут не стане оспорювати їх у вас. Ми ними не дорожимо. Вони нам ні до чого. Що ж стосується документів на материнську спадщину мого племінника, через годину вони будуть у ваших руках. Усе в порядку, як я вам уже сказала, а чекати документів на батьківську спадщину вам, на жаль, може, не довго доведеться. Така була остання воля Альберта. Дане мною слово було рівнозначне в його очах духівниці.

— Пані, — відповіла Консуело, з відразою зачиняючи дверцята шафи, — я порвала б таку духівницю, а вас прошу взяти назад дане вами слово. Ці коштовності потрібні мені не більше, ніж вам. Мені здається, моє життя було б навік осквернене ними. Якщо Альберт і заповів їх мені, то, звичайно, думаючи, що я, відповідно до його почуттів і звичок, роздам їх бідним. Але я не зуміла б як слід розпорядитися його благородним даром. У мене немає ні адміністративних здібностей, ані необхідних знань для дійсно корисного розподілу цих багатств. У вас, пані, до цих якостей приєднується християнська душа, така ж великодушна, як в Альберта, вам і слід ужити цю спадщину на справи милосердя. Відступаю вам усі свої права, якщо такі дійсно в мене є, чого я не знаю й знати ніколи не побажаю. Благаю вас тільки про одну милість — ніколи більше не ображати моєї гордості такими пропозиціями.

В обличчі каноніси щось змінилося. Слова Консуело мимоволі викликали в ній повагу до дівчини, але, не зважившись іще захоплюватися нею, стара спробувала було наполягати.

— Що ж ви збираєтеся робити? — запитала вона, пильно дивлячись на Консуело. — У вас же немає статку?

— Вибачте, пані, я досить багата: задовольняюся малим і люблю працю.

— Так ви маєте намір повернутися… до того, що ви називаєте своєю працею?

— Хоч як убита я горем, пані, але змушена це зробити, і совість моя не може протестувати, — на це в мене є серйозні причини.

— І ви не бажаєте іншим шляхом підтримувати своє нове становище в суспільстві?

— Яке становище, пані?

— Те, що личить удові Альберта.

— Я ніколи не забуду, пані, що я вдова шляхетного Альберта, і поводження моє завжди буде гідне чоловіка, якого я втратила.

— Одначе графиня фон Рудольштадт знову з'явиться на підмостках!

— Іншої графині фон Рудольштадт, окрім вас, пані канонісо, немає й ніколи не буде, якщо не вважати, звичайно, вашої племінниці, баронеси Амалїї.

— Чи задля сміху наді мною ви заговорили про неї, синьйоро? — вигукнула каноніса; ім'я Амалії подіяло на неї, мов опік.

— Що означає це запитання, пані? — запитала Консуело з подивом, у щирості якого не могла засумніватися Вінцеслава. — Заради бога, скажіть мені, чому я не бачу тут молодої баронеси? Боже мій! Невже вона також померла?

— Ні, — з гіркотою сказала каноніса, — дай боже, щоб це було так! Не будемо більше говорити про Амалію, йдеться не про неї.

— Одначе, пані, я змушена нагадати вам те, про що не подумала раніше, а саме, що вона є єдиною й законною спадкоємицею маєтків і титулів вашої родини. От що має заспокоїти вашу совість у питанні про доручені вам Альбертом коштовності, позаяк закон не дозволяє вам розпорядитися ними на свою користь.

— Ніщо не може відняти у вас право на вдовину частину й на титул, вони надані вам передсмертною волею Альберта.

— Ніщо не може перешкодити мені й відмовитися від цих прав, і я відмовляюся. Альберт прекрасно знав, що я не бажаю бути ні багатою, ні графинею.

— Але суспільство не дає вам права від цього відмовлятися.