Жорж Санд - Консуело

— Подумайте про те, що ви мені обіцяли. Хвилина настала: поговоріть із моєю родиною. Улаштуйте так, щоб вони погодилися й не вагалися більше. Кажу вам — час не жде…

Альберт настільки втомився від зусилля, якого коштувала йому розмова із Сюпервілем, що, коли Консуело наблизилася до нього, він притулив своє чоло до чола коханої й так завмер, немов умираючи. Його білі губи посиніли, і переляканому Порпорі здалося, що він уже вмер.

У цей час Сюпервіль, зібравши в іншому кінці кімнати графа Християна, барона, канонісу й капелана, гаряче вмовляв їх. Лише капелан зробив боязке на вигляд заперечення, що свідчило, одначе, про впертість священика.

— Якщо ваші ясновельможності зажадають, — сказав він, — я благословлю цей шлюб, але позаяк граф Альберт не примирений із церквою, варто було б, аби він попередньо через покаяння й соборування примирився з нею.

— Соборування! Господи, та невже справа дійшла вже до цього? — вимовила, стримуючи стогін, каноніса.

— Так, дійшло, — відповів Сюпервіль, котрий як світська людина й філософ-вольтер'янець із презирством ставився й до самого капелана й до його заперечень, — і не можна втрачати ні хвилини, якщо пан капелан наполягає на такій умові й бажає мучити хворого похмурою обстановкою передсмертного обряду.

— А чи не думаєте ви, лікарю, що обряд більш радісний і бажаний може повернути його до життя? — запитав граф Християн, у якому відбувалася боротьба між благочестям і батьківською любов'ю.

— Я ні за що не ручаюся, — відповів Сюпервіль, — але смію сказати, що покладаю на це більші надії… Були часи, коли ваша ясновельможність давали свою згоду на цей шлюб…

— Я завжди був згодний на нього, ніколи не був проти, — перебив його граф, навмисно підвищуючи голос. — Але маестро Порпора, опікун молодої дівчини, написав мені, що він ніколи не дасть своєї згоди на її шлюб із моїм сином і що його вихованка сама відмовляється від нього. На жаль! Це й завдало смертельного удару молодому графові, — додав він, притишивши голос.

— Ви чуєте, що каже батько? — прошепотів Альберт на вухо Консуело. — Але нехай докори сумління не мучать вас. Я повірив тому, що ви залишаєте мене, і піддався розпачу, але з тиждень тому до мене повернувся розум, — вони називають це божевіллям, — і я читав у серцях, які перебувають удалині від мене, подібно до того як інші читають роздруковані листи. Одночасно я побачив минуле, сьогодення й майбутнє. Я нарешті довідався, Консуело, що ти була вірна свош клятві, робила все можливе, щоб полюбити мене, і дійсно любила протягом декількох годин. Але нас обох обдурили. Прости свого вчителя так само, як я прощаю його.

Консуело пошукала очима Порпору. Він не міг чути слів Альберта, але, збентежений тим, що сказав граф Християн, у хвилюванні ходив біля каміна. Вона подивилася на нього із глибоким докором, і маестро так ясно відчув свою провину, що в німій запальності вдарив себе по чолу кулаком. Альберт знаком показав Консуело, щоб вона підвела до нього маестро й допомогла простягнути йому руку. Порпора підніс цю крижану руку до своїх губ і заридав. Совість мучила його, нашіптувала, що він убив людину, але каяття спокутувало його нерозсудливість.

Альберт знову показав знаком, що хоче чути, яку відповідь його рідні дають Сюпервілю, і він розчув їхні слова, хоча ті говорили так тихо, що Консуело й Порпора, які стояли біля нього на колінах, не могли вловити жодного звуку.

Капелан відбивався від їдкої іронії лікаря. Каноніса намагалася, сполучаючи марновірство з терпимістю, християнське милосердя з материнською любов'ю, примирити ідеї, непримиренні з католицькими догматами. Суперечка торкалася тільки формальності, а саме: капелан не вважав за можливе здійснювати таїнство шлюбу над єретиком, аж поки той, принаймні, пообіцяє негайно прийняти католицтво. Сюпервіль, не соромлячись, брехав, стверджуючи, що граф Альберт нібито обіцяв йому, обвінчавшись, сповідувати будь-яку релігію. Капелан не піддавався обману. Нарешті граф Християн на мить знову знайшов ту спокійну, тверду і просту здатність логічно мислити, з якою після тривалих сумнівів і поступок він завжди розв'язував усі домашні незгоди, і поклав край суперечці.

— Пане капелане, — сказав він, — немає такого закону, що чітко забороняв би вам вінчати католичку з єретиком. Церква допускає такі шлюби. Уважайте ж Консуело правовірною, а сина мого — єретиком і негайно обвінчайте їх. Ви ж знаєте, що заручення й сповідь — не більш як обряди, освячені звичаєм, і можуть бути обійдені в деяких крайніх випадках. Цей шлюб може викликати сприятливий поворот у стані здоров'я Альберта, а коли він видужає, ми з вами подумаємо про його навертання.