Дені Дідро - Жак-фаталіст

— А що сталося, панове?.. Чому це ви смієтеся та дивуєтесь?

Потім додав:

— Ось що зветься музикою і музикантом! Проте, панове, деяких арій Люллі не треба зневажати. Хай-но спробують зробити краще сцену «Чекаю світанку» [180] «Чекаю світанку» — монолог з героїчної опери Люллі «Роланд» на слова Ф. Кіно. , не змінюючи слів! Не треба зневажати й деяких місць Кампра, скрипкових арій мого дядька, його гавотів, його виходу солдатів, жерців, жертвоприносників. «Бліді свічки і світло, страшніше від темряви…», «Бог тартару, бог забуття» [181] «Бліді свічки, і світло страшніше від темряви», «Бог тартару, бог забуття» — арії з опери Рамо «Кастор та Поллукс». (тут він надув свій голос, виповнив свої звуки; хто був поблизу, оступився до вікон, ми затулили пальцями вуха). Бо тут потрібні легені, великий орган, запас повітря; та незабаром — прощай Пречиста, Піст і Водохреща минули. Вони ще не знають, що треба вкладати в музику, отже, й того, що підходить музикантові. Лірична поезія ще тільки має народитись, але вони дійдуть цього, слухаючи Перголезе, Саксонця [182] Саксонець — прізвисько Іоганна Адольфа Гассе (1699–1783), німецького композитора, адепта неаполітанської оперної школи. , Терраделья [183] Доменіко Терраделья (1711–1751) — італійський композитор неаполітанської школи. , Траетта [184] Томмазо Tpaemma (1727–1779) — італійський композитор, представник неаполітанської школи. й інших, мусять цього дійти, читаючи Метастаза. [185] П'єтро Метастазіо (П'єтро Трапассі, 1698–1782) — італійський поет, драматург, оперний лібретист, засновник героїчної опери. На його тексти писали опери Гендель, Гайдн, Глюк, Моцарт та ін.

Я. Як-то! Хіба Кіно [186] Філіпп Кіно (1635–1688) — французький поет та драматург, автор трагедій та лібрето до опер Люллі. , Ламотт [187] Антуан Гудар де Ламотт (1670–1731) — французький поет, лібретист, критик. , Лафонтен нічого в поезії не розуміли?

Він. Ні, щодо нового стилю. В усіх їхніх чарівних поемах і шести рядків підряд не знайдеться, які можна було б покласти на музику. Це — вибагливі сентенції, легкі, ніжні й делікатні мадригали. А щоб побачити, яке воно непридатне до нашого мистецтва, найбурхливішого з усіх, не виключаючи й Демосфенового [188] Демосфен (384–322 до н. е.) — давньогрецький політичний діяч, один із найвідоміших ораторів античності. , прокажіть речитативом ці уривки — вони видадуться вам холодними, млявими, одноманітними. Бо в них немає нічого, що могло б стати за зразок для співу: це те саме, що класти на музику «Роздуми» [189] «Роздуми, або Сентенції та моральні максими» (1664) — збірка афоризмів Франсуа де Ларошфуко (1613–1680), французького письменника-мораліста. «Роздуми» — являють собою тонкий аналіз звичаїв сучасного автору суспільства. Ларошфуко або Паскалеві «Думки» [190] «Думки» Паскаля — «Думки про релігію та деякі інші питання» (1669) Блеза Паскаля (1623–1662), видатного французького математика, фізика, філософа, письменника. . Проказувати потрібну нам лінію має тваринний крик пристрасті. Вислови повинні громадитись один на один, фраза має бути коротка, її сенс — переривчастий, зупинний, щоб композитор міг орудувати нею цілою й кожною її частиною, випускати слово або повторювати, додавати слово, якого бракує, крутити й повертати її на всі боки, не нищачи; через те й багато важча французька лірична поезія від інверсійних мов, які самі із себе мають усі ці переваги… «Звіре лютий, бий кинджалом мені в груди, я готовий прийняти фатальний удар; бий же, коли смієш… Ох, я млію, помираю… Таємним вогнем займаються мої почуття… Жорстоке кохання, що хочеш від мене?.. Дай мені щасливий спокій, яким тішивсь я… Верни мені розум…» Пристрасті мусять бути сильні; композитор і ліричний поет повинні бути ніжні до крайньої міри… арія майже завжди буває висновком сцени. Нам потрібні викрики, вигуки, зупинки, уривання, твердження, заперечення; ми кличемо, гукаємо, кричимо, стогнемо, плачемо, щиро сміємось. Ніяких дотепів, ніяких епіграм, ніяких гарних думок — усе це надто далеке від простої природи. І не думайте, що за зразок нам може правити гра театральних акторів та їхня декламація. Пхе, нам потрібен зразок енергійніший, не такий манірний, правдивіший. Прості слова, звичайні голоси пристрасті нам тим потрібніші, що монотонніша мова, що безвиразніша вона. Виразності ж надає їй крик тварини й пристрасної людини…

Поки він казав мені це, юрба, що оточувала нас, розійшлася, чи то не розуміючи нічого, чи то не цікавлячись тим, що було говорено, бо ж дитина, як дорослий, і дорослий, як дитина, взагалі більше люблять розважатись, ніж учитися. Кожен узявся до своєї гри, і ми в нашім кутку лишилися самі. Сівши на лаву, прихилившись головою до стіни, звісивши руки, приплющивши очі, він сказав мені: