Втішно було, що він, поки я казав отак, виконував усе в пантомімі — простягся долі, припав обличчям до землі, ніби схопивши руками край пантофлі, плакав, ридав, казав: «Так, царівно моя, так, обіцяю ніколи у світі не мати його, ніколи у світі». Потім підвівся раптово й промовив поважно й розмірковано:
Він. Так, ви маєте рацію. Бачу, що це найкраще. Вона — добра. Пан В'єйяр каже, що вона така добра [75] …пан В'єйяр каже, що вона така добра! — В'єйяр, син управляючого мінеральних Ван в Пассі, був сусідою скарбника відомства особливих надходжень Бертена д'Альтіньї. Останній застав В'єйяра із своєю коханкою Аделаїдою Юс, яка була у нього на утриманні. Епізод цей став джерелом для різного роду пліток і був детально розказаний у листах Дідро до Софі Волан.
! Я сам це трохи знаю, але ж принижуватись перед повією, благати милосердя біля ніг комедіантки, яку раз у раз обсвистує партер! І то я, Рамо, син пана Рамо, діжонського аптекаря [76] …Рамо, син пана Рамо — діжонського аптекаря… — Батько Рамо був в Діжоні не аптекарем, а вчителем музики.
, добропорядна людина, що ніколи ні перед ким не схиляла коліна! Я, Рамо, що ходить у Пале-Роялі прямо, махаючи руками, хоч Кармонтель [77] Справжнє ім'я Луї Каролі (1717–1806), відомий за тих часів драматург, портретист, архітектор, гравер. Створив портрети Рамо, Дідро, Гольбаха, М. Грімма.
і намалював його зігнутим та з руками під полами! Я, що написав до клавесину речі, яких ніхто не грає, але, мабуть, тільки вони й перейдуть до нащадків, які їх гратимуть, — і щоб ото я, я пішов!.. Та це ж неможливо, пане. — І, поклавши руку на груди, додав: — Почуваю, підводиться отут щось і каже мені — цього ти, Рамо, не зробиш. Мабуть, людській природі властива певна гідність, яку ніщо не може подолати. Вона прокидається ні сіло ні впало, атож, ні сіло ні впало, бо бувають дні, коли мені нічого не варто бути такою паскудою, якою тільки людям заманеться; тоді я за ліар ладен поцілувати маленьку Юс [78] Тогочасна комедійна акторка.
у задок.
Я. Та він же, друже, білий, гарний, пухкенький, ніжний, і на таке приниження може піти іноді й делікатніший за вас.
Він. Порозуміймося: є простий поцілунок у задок і є фігуральний. Спитайте в товстуна Берж'є [79] Ніколя Сильвестр Берж'є (1718–1790) — богослов, театральний цензор, автор памфлета «Аналіз матеріалізму, або Спростування «Системи природи», спрямованого проти книги Гольбаха.
, що цілує пані Ламарк [80] Герцогиня де Ламарк — впливова придворна дама, покровителька Паліссо.
у задок просто й фігурально, а їй-богу, мені і просто, і фігурально не подобається.
Я. Коли засіб, що я пропоную, вам не пасує, то майте відвагу бути жебраком.
Він. Гірко бути жебраком, коли є стільки багатих дурнів, чиїм коштом можна жити. До того ж самозневага — річ нестерпна.
Я. А хіба це почуття вам відоме?
Він. Чи відоме! Скільки разів я казав собі: як це, Рамо, адже в Парижі є десять тисяч гарних столів, що їх накривають на п'ятнадцять-двадцять осіб кожен, і серед них немає жодного для тебе! Є повні гаманці, що з них золото сиплеться направо й наліво, а тобі не перепадає найдрібнішої монети! Безліч нездар, нікчемних недоумків, безліч марудних людців, ницих крутіїв одягається добре, а тобі голому ходити? І ти дурнем будеш? Хіба ти не можеш, як інші, підлещувати? Хіба не можеш, як інші, брехати, присягатись, ламати присягу, обіцяти, додержувати й порушувати? Хіба не можеш, як інші, гадом вигинатись? Хіба не можеш, як інші, жінчиним любощам пособляти, а від чоловіка зальотні листи носити? Хіба не можеш, як інші, юнака підбадьорити до розмови з панною, а панну намовити вислухати його? Хіба не можеш, як інші, шепнути якійсь крамарівні, що вона вбирається кепсько, а от гарні сережки, трохи рум'ян, мережива та сукня по-польськи їй чудово пасували б? Що її ноженята не створені на те, щоб ходити пішки? Що є один гарний пан, молодий і багатий, — у нього одяг золотом гаптований, у нього розкішний екіпаж, шестеро лакеїв, і він бачив її на вулиці, зачарувався нею, так з того дня не їсть, не п'є, не спить зовсім і просто вмирає та й годі?
— Але ж татко мій?
— Що там ваш татко! Ну, посердиться спочатку трохи.
— А мама? Вона ж так намовляє мене бути чесною дівчиною і каже, що честь — це єдиний скарб на світі.
— Стара пісня й нікчемна.
— А мій духівник?
— А навіщо він вам? Та коли вже спаде вам примха розказати йому про свої розваги, це коштуватиме кількох фунтів цукру й кави.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу