Дені Дідро - Жак-фаталіст

То справді був він. Скоро тільки пізнала тварина Жака з його паном, вона сама підвелася, струснула гривою, заіржала, стала цапа й ніжно простягла морду до морди свого товариша. А втім, обурений Жак бурмотів крізь зуби:

— Паскудо, поганцю, ледащо, дивись, як би я не дав тобі десятків зо два стусанів ногою…

Навпаки, пан цілував коня; узяв його однією рукою попід черево, другою стиха ляскав по клубах і скрикнув, мало не плачучи від радощів:

— Мій коню, мій бідний коню, я таки знайшов тебе!

Хлібороб нічогісінько не тямив.

— Бачу, панове, що це ваш кінь, але я теж дістав його не беззаконно, купив його на останнім ярмарку. Коли ви заберете його в мене за три чверті грошей, що я сплатив, зробите мені велику послугу, бо мені він ні до чого. Як треба із стайні вивести — бісова морока; як треба запрягати — ще гірше, а як на поле прийде, просто лягає і краще здохне від побоїв, ніж дасть собі надіти хомута або навантажити лантуха на спину. Може, панове, проявили б ласку й вивільнили б мене від цієї клятої худобини? Кінь добрячий, та тільки вибрикувати під верхівцем, а не до моєї справи…

Йому запропонували помінятися на одного з двох, котрий йому більше до вподоби. Він на це пристав, і наші два подорожні вернулися ступою до місця, де були спочивали, і звідти із задоволенням побачили, що кінь, якого вони відступили хліборобові, без огиди до свого нового становища впокорився.

Жак. Ну, пане?

Пан. Це вже певно, що ти натхнений, тільки від Бога чи від чорта це в тебе? Не знаю. Жаку, друже мій, боюсь, що в тобі чорт сидить.

Жак. Чому чорт?

Пан. Бо ти твориш чудеса і вчення твоє підозріле.

Жак. А що спільного між ученням, яке визнаєш, і чудесами, які твориш?

Пан. Бачу, ти не читав отця Латаста.

Жак. А що пише отець Латаст [303] Луї Латаст (помер біля 1754 р.) — єпископ-бенедектинець, богослов містичного напряму, відстоював думку, що з метою спокуси диявол здатний на благі вчинки. , якого я не читав?

Пан. Він пише, що Бог і чорт однаково творять чудеса.

Жак. А як він відрізняє Божі чудеса від чортових?

Пан. По вченню. Якщо вчення добре, чудеса Божі, якщо воно лихе, чудеса чортові.

Жак (тут Жак засвистів, потім промовив). А хто ж навчить мене, бідного неука, добре чи лихе вчення в чудотворця? Нумо, пане, сідаймо на коні. Вас же не обходить, за допомогою Бога чи Вельзевула знайшовся ваш кінь? Хіба від цього він гірше бігатиме?

Пан. Ні. А втім, Жаку, якщо ти опанований…

Жак. То який проти цього засіб?

Пан. Засіб!.. Треба було б тобі вдатися до заклинання… пити саму тільки свячену воду.

Жак. Мені, пане, воду пити! Жакові — свячену воду! Та хай краще в моєму тілі сто тисяч чортів сидітиме, ніж я вип'ю хоч краплину води, свяченої чи не свяченої. Хіба ви досі не помітили, що я гідрофоб?

А, «гідрофоб»! Жак сказав «гідрофоб»?.. Ні, читачу, ні, визнаю, що це не його слово. Та коли так суворо критикувати, знайдіть мені таку сцену в комедії або трагедії, такий діалог, хоч як гарно написаний, де б на устах у дійової особи не прохопилось авторове слово! Жак сказав: «Хіба ви досі не помітили, пане, що від води мене сказ бере?» То що ж, висловлюючись інакше, ніж він, я був менш правдивий, зате стисліший.

Вони сіли на коні, і Жак сказав панові:

— Ви спинились у своєму коханні на тому, що, зазнавши щастя двічі, збирались, мабуть, зазнати його і втретє.

Пан. Коли це двері з коридору відчиняються, і до кімнати з галасом суне юрба людей. Я бачу свічки, чую чоловічі й жіночі голоси, що говорять усі разом. Заслону рвучко відсмикують, і я бачу батька, матір, кузенів, кузин і комісара, що казав їм поважно:

— Панове, панії, без крику. Добродія спіймано на гарячому. Він людина порядна. Є тільки один спосіб виправити зло, і добродій волітиме краще погодитися на нього своєю охотою, ніж під примусом закону…

Його на кожному слові уривав батько, що обсипав мене докорами, тітки та кузени, що посилали найприкріші епітети Агаті, яка сховалася з головою під ковдру. Я був приголомшений, не знав що казати. Комісар промовив до мене іронічно:

— Вам дуже добре, пане, а втім, будьте ласкаві встати й одягтися…

Це я й зробив, але одягнувся у своє власне вбрання, яке лежало замість убрання шевальє. Підсунули стола, комісар почав складати протокола. Тим часом матір треба було тримати за руки й ноги, щоб вона не прибила дочку, а батько казав їй:

— Тихо, дружино, тихо. Коли ти вб'єш свою дочку, лихові цим не зарадиш. Усе влаштується на краще…