Дені Дідро - Жак-фаталіст

Ви скажете, що я морочу вас і, не знаючи, що робити зі своїми мандрівцями, вдаюся до алегорії, — звичайний засіб безплідних розумів. Я пожертвую задля вас своєю алегорією і всіма багатствами, які міг з неї добути; я погоджуся з усім, що ви хочете, але за умови, що ви не мучитимете мене із цією останньою ночівлею Жака та його пана, — чи там доїхали вони до великого міста й ночували в повій; чи перебули ніч у давнього приятеля, який частував їх якнайкраще; чи прихистилися в жебрущих ченців, де з любові Божої їх зле спати поклали й зле нагодували; чи прийнято їх у вельможній господі, де серед надлишку їм бракувало потрібного; чи вранці вийшли вони з великої корчми, де їх примусили дорого заплатити за погану вечерю, подану на срібних тарелях, і за ніч, проведену між одамашковими заслонами й вогкими збористими простирадлами; чи дістали вони гостинність у заможного сільського панотця, що побіг стягати данину з пташарень своїх парафіян, щоб почастувати їх яєшнею та смаженими курчатами; чи впивались вони чудовим вином, розкошували стравами й дістали належне нестравлення в багатому бернардинському абатстві, — бо, хоч усе це й здається вам однаково можливим, Жак думав інакше: дійсно можливим було лише написане на небі. Правда тільки те, що хоч з якого місця забажається вам вирядити їх у дальшу путь, не проїхали вони й двадцяти кроків, як пан, нюхнувши своїм звичаєм табаку, сказав до Жака:

— Ну, Жаку, історія твого кохання?

А Жак, замість відповіді, скрикнув:

— К бісу історію мого кохання! Адже я забув…

Пан. Що ти забув?

А Жак, замість відповіді, вивертав кишені й скрізь марно себе обшукував. Він забув свого дорожнього гамана в головах ліжка, і не встиг ще він признатися в цьому своєму панові, як той скрикнув:

— К бісу історію твого кохання! Адже я забув годинника на каміні.

Жак не дав себе просити, зразу завернув і поїхав назад ступою, бо ж не поспішав ніколи… До величезного замку? Ні, ні. Вибирайте самі, котра з можливих і неможливих ночівель, названих мною раніше, найкраще пасує до наявних обставин.

Тим часом його пан усе їхав уперед; але пан зі слугою тепер розлучилися, і я не знаю, кому з них приділити свою увагу. Коли ви хочете стежити за Жаком, — стережіться; шукання гамана та годинника може так задлятись і ускладнитися, що він довго не прилучиться до свого пана, єдиного свого вірника, і прощай тоді Жакове кохання! Якщо ж, покинувши його самого в розшуках гамана та годинника, ви наважитесь товаришувати з його паном, — це буде ввічливо, але нудно без краю; ви ще не знаєте цього нікчему. У голові в нього думок негусто; коли й трапляється йому сказати щось розумне, то лише з чужого голосу або з натхнення. Очі в нього є, як і в нас з вами, але ж не знати, чи дивиться він здебільшого. Він не спить і не пильнує, він існує собі — це його звичайна життьова функція. То їхав перед себе автомат, вряди-годи оглядаючись, чи не вертається Жак; злазив з коня і йшов пішки, знову сідав на тварину, проїздив чверть льє, знову злазив і сідав на землю, тримаючи коня за вуздечку й похиливши голову на руки. Коли втомлювався від такої пози, підводився і дивився в далечінь, чи не видно Жака. Жака не було. Тоді сердився і, не знаючи гаразд, говорить він чи ні, казав:

— Катюга! Собака! Шахрай! Де він? Що робить? Хіба стільки часу треба, щоб забрати гамана й годинника? Ой, натовчу ж його, атож, натовчу напевне.

Потім шукав годинника в кишеньці, де його не було, і зрештою впадав у розпач, бо не знав, що робити без годинника, без табакерки й без Жака: це були три великі підпори його життя, яке спливало в тому, що він нюхав табаку, дивився, котра година, розпитував Жака, і то в усіх комбінаціях. Тож, позбувшись годинника, йому лишалася тільки табакерка, яку він раз у раз відчиняв і зачиняв, як і я роблю, коли нудьгую. Надвечір рештки табаку в моїй табакерці прямо пропорційні розвазі й обернено — нудьзі мого дня. Благаю вас, читачу, призвичаїтись до цього способу вислову, запозиченого з геометрії, бо я вважаю його за точний і часто ним користуватимусь.

Та досить уже з вас пана, а що слуга до нас не вертається, то, може, ми до нього підемо? Бідний Жак! Коли ми оце про нього говоримо, він якраз скрикував скорботно:

— Виходить, так на небі написано, щоб мене одного й того самого дня заарештували як розбійника з великого шляху, що по ньому в'язниця плаче, і обвинуватили у звабленні дівчини!

Коли він під'їздив ступою до замку, — не до місця свого останнього ночування, — назустріч йому трапився один з тих мандрівних торгівців, що звуться коробейниками, і гукнув йому: