Мишель Монтень - Проби

У аґриґентців був звичай ховати з помпою своїх укоханих тварин, скажімо, коней, якоїсь расової породи чи рідкісної шляхетності, або собак чи корисних птахів, ба навіть тих, з якими гралися їхні діти. Розкіш, звичайна для них і в інших речах, надто яскраво виявлялася у численних пишних пам'ятниках, поставлених тваринам, які дійшли до нас із мороку сторіч.

Єгиптяни ховали вовків, ведмедів, крокодилів, собак та котів у святих місцях, бальзамували їхні тіла і носили по них жалобу.

Кимон [122] Кимон (515–449 до Р. X.) — атенський воєначальник. урядив урочистий похорон кобилам, які тричі здобули йому звитягу в перегонах колісниць на олімпійських змаганнях. Старий Ксантипп поховав свого пса на узморському стрімчаку, що відтоді носить його ім'я. Плутархові було совісно продати за безцінь або послати на різницю вола, який довгий час йому служив.

Нема жодного слушного твердження, яке б не знайшло суперечного собі, запевняє наймудріша частина філософів. Недавно я згадав гарний вислів одного старожитнього автора щодо зневаження смерті: «Жодне добро не справить нам стільки розкошів, як те, до втрати якого ми рихтуємося». Усяка втіха посилюється від загрози її втрати. Сенека, Листи, 98. Тим самим він хоче довести, що насолода життям не може дати нам щирих радощів, якщо ми боїмося розлучитися з ним. Проте слід було б сказати й зовсім навпаки, а саме: ми горнемо і тулимо до себе якесь добро тим тісніше й цупкіше і дорожимо ним тим більше, чим не певніше воно видається і чим дужче ми боїмося його рішитися. Адже цілком очевидно, що як вогонь палає яскравіше від сусідства з холодом, так і наша воля гартується від того, що ми чуємо опір:

Коби Данаю отець не сховав до залізної вежі,

Від Громовержця навряд щоб вона понесла.

Нема нічого прикрішого для нашого смаку, як пересит легкодоступними втіхами, і нічого принаднішого, як те, що рідкісне й малодоступне: Усяка втіха загострюється від небезпеки, спроможної її сполохати. Сенека, Про добродійства, VII, 9.

Гаяло, відмов: переситить кохання без муки.

Щоб не вистигла любовна жага, Лікург наказав лакедемонянам одвідувати своїх дружин не інакше, як тільки нишком, і, якби хтось застукав їх разом, це накликало на подружжя не меншу ганьбу, ніж коли б вони були люди, не пов'язані шлюбними узами. Клопоти з місцем зустрічі, загроза небажаних сюрпризів, страх перед завтрашньою ганьбою,

Млість і мовчання, й зітхання з глибу душі.

ось що додає перцю любовній потраві.

Скільки солодкомолоких і розкішних утіх постає з вельми скромних і пристойних розмов про любощі! Розкіш сама намагається розвогнити себе болем: вона далеко солодша, коли пече і розшарпує. Куртизанка Флора розповідала, що ніколи не покидала ложа, поділеного з Помпеєм, не зоставивши на його тілі слідів своїх укусів:

То, налягаючи тілом усім, роблять іншому тілу

Боляче, то один одному часом зубами кривавлять,

Бо сподівається завжди любов порятунок од жару

Саме в тім тілі знайти, від якого і вибухнув пломінь.

І так у всьому: труднощі надають ваги кожній речі. Мешканці марки Анкони охоче складають свої обітниці святому Якову, а галісійці Пречистій Діві Лоретській. У Льєжі високо цінують лукканські купелі, а в Тоскані води в Спа. У фехтувальній школі в Римі не видко римлян, зате повно французів. Сам великий Катон, робом першого-ліпшого з нас, переситився своєю жінкою, поки та була його, і запраг її, коли вона перейшла до іншого.

Я спровадив до розплідника старого огира, з яким, коли він чув біля себе кобилу, годі було дати собі раду. Там він до своїх, надто легкодоступних, хутко збайдужів, але до чужих, досить було котрійсь пройти біля пасовища, він починав дико іржати і женихатися з колишнім запалом.

Наш апетит проходить мимо і з погордою повз те, що в нас під рукою, аби гнатися за тим, чого немає.

…що під рукою,

Те й оминаю, а мчуся за тим, що тікає від мене.

Забороняти щось означає збудити в нас охоту:

Застерігаю: як ти перестанеш доньку стерегти,

То й перестане бути моєю вона.

Віддати ж щось цілком означає збудити в нас до нього погорду. Брак і надлишок робляться однаково утяжливими: