Мишель Монтень - Проби

Чи Терези мигтіли вгорі тоді,

Як я родився, чи Скорпіон лихий

Мені заблиснув, чи володар

Західних вод — Козерог — іскрився,

але то свята правда, що в мене нехіть до більшості пороків. Антистен одрік комусь, хто питав, чого найкраще було б навчитися: «Відучитися від зла». Ця відповідь мені б не вельми придалася. У мене, кажу ж, нехіть, така природна і така невід'ємна від мене, що жодні обставини не здолали у мені викорінити це почуття, засвоєне змалку; ба навіть мої власні міркування, оскільки вони в багатьох речах відбігають від битого шляху, легко могли б дозволити мені вчинки, які цей природний нахил велить мені ненавидіти.

Скажу щось неподобне, але все-таки скажу: я вважаю, що завдяки моїй нехоті до пороків у моїх звичаях більше сталості і врівноваженості, ніж у моїх судженнях, і що моя хіть не така розбещена, як розум.

Аристипп виголошував такі сміливі думки на користь розкошів та багатств, що наструнчив проти себе всю філософію; але щодо його звичаїв, то коли тиран Діонисій запропонував йому на вибір трьох гарних дівчат, Аристипп відповів, що вибирає всіх трьох, бо завжди винував Париса, що той предпоклав одну над її товаришками; але, завівши дівчат до свого житла, філософ відіслав їх назад, не торкнувшись жадної. Якось у мандрах, коли його служник, несучи за ним гроші, дуже здорожився, Аристипп звелів йому відсипати і покинути на дорозі зайвину дорогоцінного вантажу.

Та й Епікур з його незбожною і гультяйською наукою у своєму житті був скромник і трудяга. Ось він хвалиться в листі до приятеля, що живе тільки на чорному хлібі та воді, і просить прислати трохи сиру про запас на випадок, якби йому схотілося врядити пишну учту. Мабуть, таки справді, щоб бути добрягою, треба бути ним через якусь таємну, вроджену і повсюдну властивість, без усякого на те закону, підстави чи прикладу. Порушення, яких я припустився, дякувати Богові, не з найгірших; я належно засудив їх у собі відповідно до міри їхньої серйозності, і це не було якоюсь поблажливістю; навпаки, я картав себе суворіше, ніж картав би у сторонніх. Але на цьому все й скінчилося, поза тим, я мало докладаю зусиль, щоб чинити опір, і легко піддаюся; проте я не допускаю, щоб до моїх нецнот долучалися ще й інші (найчастіше вони переплітаються і чіпляються одна за одну в тих, хто не мається на бачності). Щодо моїх вад, то я їх позбавляюся, залишаючи собі поодинокі й найпростіші:

Блудам іншим

Не потураю.

Стоїки запевняють: мудрець робить добре діло з допомогою всіх своїх чеснот, хоча одна з них бере гору, залежно від природи конкретного вчинку. Тут могло б стати в пригоді порівняння з людським тілом: так, скажімо, жовч, діючи, не годна обійтися без допомоги решти соків, дарма що переважає саме вона. Та якщо хтось хоче звідси виснувати, що так само і грішник грішить усіма своїми пороками, то я не йму йому віри або не розумію його, бо насправді я тут бачу зовсім протилежне. Це все мудровані й неспійманні тонкощі, якими іноді бавиться філософія.

Я даюся на деякі блуди, проте інших уникаю не менш ревне, ніж святий.

Ось чому перипатетики теж заперечують такий нерозривний зв'язок між пороками, та й Аристотель твердить, що розумна і праведна людина може бути непоміркованою і нестриманою.

Сократ погоджувався з тими, хто вбачав у його фізіономії якийсь нахил до переступу, мовляв, це справді його природний нахил, але він приборкав його завдяки дисципліні.

Так само приятелі філософа Стильпона відзначали, що він був ранній музика до вина та жінок, але, працюючи над собою, зробився дуже стриманим і в тому, і в тому.

Зовсім інакше в мене: що я маю доброго, те дісталося мені з народження; його прищепили мені ані законом, ані правила, ані інша яка наука. Доброта в мені природна, але в ній мало гарту і жодної штуки. Найлютіше з усіх вад, і всім нутром, і розумом, я ненавиджу лютість, найгіршу з вад. Тут я людина така вражлива, що не зношу, коли ріжуть курча або коли чую, як ячить заєць у зубах моїх хортів, хоча сам непомалу кохаюся в полюванні.

Ті, хто ганить насолоди, бажаючи звести їх до розпусти й безуму, залюбки послугуються тим аргументом, що вони, сягаючи свого вершка, опановують нас такою мірою, що нам відбирає тяму, і посилаються на те, чого ми зазнаємо у взаєминах із жінками:

тіло віщує їм розкіш найвищу,

Й сім’ям сипнути вже має Венера по ниві жіночій,

коли сласнота (на їхню думку) проймає нас і пориває так ґвалтовно, що глузд не в змозі спевняти своєї служби, геть переповнений і заполонений насолодою. Я знаю, що може бути інакше і що іноді, якщо захочеш, можна в той момент звернутися душею до інших думок, але для цього треба її нахилити і взяти у карби. Знаю, що можна вгамувати порив тієї насолоди; знаю з досвіду і не вважаю, що Венера така всевладна богиня, як проголошують багато інших та ще й скромніших, ніж я, людей. Мені не здається, як королеві Наваррській в одній оповідці її Гептамерона (книги прегарної змістом), ні неймовірним, ані важким бавити затишно й любо цілі ночі з віддавна бажаною коханкою, додержуючи складеної їй присяги вдовольнятися лише поцілунками та легкими доторками. Я вважаю, що тут доречним прикладом була б утіха полювання (власне, й не утіха, а захват і несподіванка, які захоплюють зненацька наш розум, і він втрачає здатність бути напоготові). Коли після довгого гону звір зненацька показується там, де ми сподівалися побачити його найменше, то струс, і гарячкові окрики, і все, що відбувається, пориває нам так ґвалтовно, що тієї миті вже годі любителям таких ловів перекинутися думками на щось інше. Недарма поети вдають Діану подужницею над Купідоновим смолоскипом та стрілами: