Мишель Монтень - Проби

Щодо мене, то я ніколи не вмів без прикрощів дивитися, як олень, засапаний, знеможений, не мавши вже іншого рятунку, осідає долу, безрадний, і здається на ласку тих, хто його загнав, молячи заплаканими очима про ощадок:

I зі скиглінням, залившися кров’ю, пощади благає.

Це завше видавалося мені нелюбим видовищем.

Рідко мені вдавалося впіймати живого звіра, щоб я не відпустив його на волю. Пітагор відкупав товар у птахоловів і рибалок, аби вчинити так само.

Од хижацької крові спочатку

Розгарячитись могло зачервонене кров’ю залізо.

Натури кровожерні стосовно до звіроти виказують вроджений нахил до жорстокості.

Після того як у Римі звикли до видовиська мордованих тварин, узялися до вбивства людей та гладіаторів. Сама природа (боюся) прищепила людині якийсь інстинкт нелюдяності. Ніхто не тішиться, коли тварини граються і женихаються між собою, але ніхто не утримається подивитися, як вони б'ються і гризуться.

Аби не висміювали мого співчуття до тварин, нагадаю, що сама релігія закликає нас милосердствувати стосовно них, зваживши, що сам Пан-Біг, аби слугувати йому, оселив нас ув одному й тому самому світі і що вони, як і ми, є його творінням. Пітагор запозичив науку метемпсихози в єгиптян, але відтоді вона поширилася серед багатьох народів, зокрема серед наших друїдів.

Смерті не знає душа: залишивши оселі колишні,

Прийнята знов у домівку нову, вона житиме вічно.

Віра давніх галлів научала, що душі, бувши вічні, перебувають у постійному русі, переходячи з одного тіла в інше. З цими поглядами збігалася й ідея Божого правосуддя. Через таке поводження душ наші предки твердили, що коли душа перебувала, скажімо, в Олександрі, то Бог звелів їй переселитися до іншого тіла, більш чи менш відповідного її талантам:

Душі він завдає у німу животину,

Лютих вселяє в ведмедів, здирців — в вовків, ошуканців —

у лисів.

………………………………

І прогнавши крізь різні літа, через тисячі форм, очищає

В річці летейській, знов повертаючи в первісний лик.

Якщо душа войовнича, він вселяє її в тіло лева, якщо любашна — в тіло вепра, якщо боягузлива — в тіло оленя або зайця, якщо лукава — в лиса; і так далі, поки душа, очищена такими карами, не вернеться в тіло якоїсь іншої людини.

Сам, пам’ятаю, в той час, коли Трою війська облягали,

Сином Пантоя, Евфорбом, я був.

Щодо покревенства між нами і тваринами, то я не надаю йому надто великої ваги, як і тому, що багато народів, і то з найдавніших і найшляхетніших, не лише допускали тварин до свого товариства, а й ставили їх вище за себе; деякі народи вважали їх за приятелів і улюбленців богів, богів, які нібито шанують і поважають їх більше, ніж людей; а деякі не визнавали іншого бога чи богів, ніж тварини. Варвари убожували тварин за ті послуги, які вони їм робили. Цицерон, Про природу богів, І, 36.

І крокодилу честь,

А то б'ють чолом чайці, що вужів наїлася,

Сяє злотом мавпа хвостата, річкова риба,

А там цілі міста псу поклоняються.

Узвичаєний нині Плутархів підхід до цих оманливих уявлень почесний для тварин. Плутарх твердить, що єгиптяни убожували не вола (приміром), не кота, а шанували в тих тваринах образ якихось божих прикмет: ув одній — терплячість і корисність, у другій, як наші сусіди бургундці укупі із цілою Германією, — жвавість або небажання терпіти неволю, в чому відбивалися їхні уявлення про свободу, яку вони любили і шанували над усі інші божі прикмети. Так само розуміли вони і шанування решти тварин. Але коли серед поміркованих виступів я чую думки про нібито близьку подібність між нами і тваринами, а також перелік великих переваг, які вони буцімто мають проти нас, та слова про те, що є всі підстави прирівнювати їх до нас, то наша зарозумілість сама собою захитується і я охоче зрікаюся приписаного нам гаданого панування над іншими створіннями.

Хай усе це вилами по воді писано, але є обов'язок людяності і певна повинність берегти не лише тварин, здатних рухатися й відчувати, а навіть дерева та рослини. Ми повинні ставитись справедливо до інших людей і жаліти й спомагати решту створінь, які заслуговують на те. Мені не сором зізнатися в такій моїй дитинній вражливості: я не вмію відштовхнути навіть пса, коли той лізе до мене з пестощами або коли проситься на прогулянку. Турки завели милостиню та шпиталі для звірів. Римляни годували досхочу гусей, чия пильність урятувала Капітолій. Атенці розпорядилися, щоб мулів, які працювали на будові святині Гекатомпедон, випустили на волю і вони паслися, де їм заманеться.