Мишель Монтень - Проби

Душа, мов кат, сама себе бичує, махаючи прихованим бичем.

А оцю оповістку знають і малі діти, не то що. Фінікієць Бесій, коли йому закидали, що він навмисне видрав гороб'яче гніздо і повбивав горобців, виправдовувався тим, що ці птахи даремно винуватили його в убивстві батька. Досі про батьковбивство ніхто не здогадувався і не знав, але мстиві фурії сумління змусили розкрити цю таємницю того, хто мав зазнати за неї кари.

Платон твердив, що кара йде слідом за злочином, а Гесіод [105] Гесіод (кінець VIII — середина VII ст. до Р. X.) — давньогрецький поет. поправив його, заявивши, що кара вершиться разом зі злочином, тієї самої миті. Хто очікує кари, зазнає її, а хто її заслужив, очікує її. Вчинене зло породжує тортури:

Замір лихий на того й поверта, що лихе це задумав.

так як оса, жалячи іншого, завдає собі ще більшого зла, бо втрачає жало й гине:

З жалом і життя своє втрачає.

Муха-майка має в собі якусь речовину, що править за антидот проти власної отрути. Так само, мірою того, як ми зазнаємо утіхи від гріха, сумління спізнає протилежне почуття, яке мучить нас прикрими видивами і наяву і вві сні:

Можна вві сні самого себе зрадити чи при хворобі —

Часто ж буває таке, що маячить людина в гарячці, —

Вчинений хтозна-коли і затаєний зраджує злочин.

Аполлодорові наснилося, нібито скити здирають з нього шкуру і варять його у казані, а серце його при цьому примовляє: «То я причина оцих усіх катушів». Лиходіям, як казав Епікур, годі сховатися, бо вони не можуть утекти від власного сумління.

Винному перед власним судом не відмитись:

Ось перша кара у чім…

Подібно до того, як сумління сповнює нас страхом, воно вливає в нас також певність і душевний супокій. І я можу сказати, що часто й густо я йшов твердішим кроком завдяки внутрішньому пересвідченню в чистоті своїх намірів та волі:

Кожний, в сумління своє зазирнувши,

Після діяння виказує страх чи надію.

Прикладів таких тисячі, а мені стане і трьох, пов'язаних з однією й тією самою особою.

Сципіон [106] Публій Корнелій Сципіон Африканський Старший (235–183 до Р. X.) — римський воєначальник, який відвоював Іспанію і перевізся до Африки. , оскаржений перед людом римським у тяжкому переступі, замість виправдовуватися або підстилатися під суддів, заявив: «Дуже вам пасує вершити суд і вимагати голови того, завдяки кому ви здобули силу судити увесь світ!» Іншим разом у відповідь на обвинувачення, що кинув йому в лице народний трибун, він замість захищатися сказав: «Громадяни, ходімо складемо подяку богам за звитягу над картагенцями, що вони мені ниспослали такого самого дня, як сьогодні», а коли перший рушив до святині, все зібрання і сам скаржник подалися слідом. Коли Петилій [107] Петилій — народний трибун, у крадіжці грошей він обвинувачував не Сципіона Африканського, як пише Монтень, а Сципіона Азійського, його молодшого брата. , із Катонового наусту, зажадав у Сципіона подати рахунки витрачених ув Антиохії грошей, той, прийшовши з цією метою до сенату, дістав із-під плаща книгу і заявив, що це грошовий звіт про прибутки та видатки; та коли йому запропонували подати книгу на судовий розгляд, Сципіон навідріз відмовився, мовляв, він не хоче завдавати такої ганьби самому собі; і власноруч, перед очима сенату, розшарпав і подер її на клапті. Навряд щоб людина з нечистим сумлінням могла діяти так рішуче. Сципіон мав від природи шляхетне і, за словами Тита Лівія, надто звикле жити високими пориваннями серце, аби мати рильце в пушку або принижуватися до того, щоб доводити власну невинність.

Слідство з допомогою тортур — дуже небезпечний винахід; мені видається, що це радше проба терпцю, ніж проба правдивості. Приховує правду і той, хто подужає тортури пересилити, і той, хто ні. Справді, чому біль змусить мене радше визнати те, що є, ніжте, чого нема? І навпаки, якщо той, хто не вчинив того, в чому його оскаржують, досить терпеливий, аби ці муки витримати, то чому той, хто це зробив, не буде незгірш терпеливий, з уваги на те, що на нього чекає така гарна винагорода, як життя? Гадаю, цей винахід ґрунтується на оцінці порухів сумління: якщо людина винна, вона буцімто допомагає мучителям, схиляючи її до визнання провини, і буцімто її ослаблює, натомість невинному додає сили терпіти муки. Проте, по щирості сказати, тортури вельми ненадійний і небезпечний засіб. Чого тільки людина не набалакає на себе, чого тільки не зробить, аби лиш уникнути цих страшних страждань?