Мишель Монтень - Проби

Хтось може мені сказати, як один пан, не цвяшком у тім'я битий, що він громадить багатство лиш на те, щоб його не переставали шанувати свої родичі, і що, оскільки вік відняв у нього решту сил, це єдині ліки, які в нього залишилися, аби підтримувати шану до себе у близьких і уникнути погорди цілого світу. Так, це правда: не тільки старощі, а й усяке недоумство, за Аристотелем, породжують скнарість. Так, у цьому щось є, але то ліки на хворобу, виникнення якої малося б відвернути. Жалюгідним видається батько, якщо любов до нього дітей залежить лише від того, що вони потребують його підсобки. Та й хіба чи можна це назвати любов'ю? Треба допевнятися поваги своїм розумом та цнотою, а любові — добрістю та лагідністю. Навіть руїни пишної споруди мають свою вартість і ціну; навіть кості й реліквії видатних осіб ми звикли освячувати і шанувати. У того, хто прожив життя гідно, найглибша старість не може бути така убога і нікчемна, щоб не будити пошанівку, надто в його дітей, якщо їхні душі скеровувалися на виконання свого обов'язку з допомогою переконання, а не скупості чи суворості, силування чи грубощів.

Нерозумно вірити в те, ніби влада міцніша й твердіша,

Як на силі стоїть, аніж та, де підложжям любов.

Я засуджую всякий примус у вихованні ніжної душі, яку навчають поважати честь і волю. У суворості і принуці є щось сервільне; як на мене, чого не вдається зробити тямою, розважністю та вмінням, того силою не доможешся і поготів. Мене самого виховували, власне, на таких засадах. Розповідають, що в дитинстві мене лиш двічі парили, та й то не сильно. Таке саме виховання я дав своїм дітям. На жаль, усі вони повмирали ще груднячками; цієї недолі уникнула лише Леонор, вона шестирічного віку і надалі не зазнавала на покару за свої дитячі пустощі (добре материнське серце так само виявляло поблажливість) нічого іншого, окрім лагідного угрущання. І якби я навіть розчарувався у своїх надіях, це можна б приписати багатьом іншим причинам, не захитуючи моєї методи виховання, цілком природної і правильної. Ще стриманішим я радив би бути тут із хлопцями, адже вони куди менше призначені до підлягання і створені з природи своєї для волі; я волів би радше розвивати в їхніх душах відвертість і щирість. Від лозини я не бачив жодного поживку, від неї діти або спідлюються, або оздоблюються, стають норовливі.

Нам хочеться, щоб наші діти нас кохали? Нам хочеться позбавити їх причини бажати нашої смерті? (Якщо тільки таке страшне бажання можемо вважати за прощенну і законну причину: жоден злочин не може мати розумного виправдання. Тит Лівій, XXVIII, 28). Тоді будьмо розважливі й зробімо для них усе, що в нашій спромозі. Тому нам не слід женитися зарано, щоб не вийшло, що наш вік близький до віку дітей: така недогода призводить до численних колізій. Особливо я маю на увазі шляхту, яка не працює і живе, так би мовити, лише на земельний прибуток. Зате в інших верствах, де прожиток здобувається працею, щедрий дитячий приплід — чиста поміч у господарстві: з'являється стільки нового знаряддя та засобів збагачення.

Сам я оженився у тридцять три роки і підтримую Аристотелеву думку, що одружуватися треба у тридцять п'ять. Платон не допускає, щоб чоловік брав шлюб до тридцяти, проте цілком слушно збиткується з тих, хто жениться після п'ятдесяти п'яти, вважаючи, що їхні нащадки непридатні до життя.

Талес [110] Талес із Мілета (кінець VII — початок VI ст. до Р. X.) — давньогрецький філософ-матеріаліст. накреслив найкращі межі: коли замолоду мати умовляла його женитися, він відповідав, що ще не пора, а дійшовши літ, відмагався, що вже пізно. Ніколи не треба діяти, коли пора недопорилася чи перепорилася.

Давні галли мали за сором собі сходитися з жінкою, не дійшовши двадцяти літ, і радили чоловікам, які обрали ратне ремесло, якомога довше зберігати непорочність, бо близькість із жінками послаблює бойовий дух.

Тепер, з’єднавшись з юною жоною,

Діткам майбутнім він радіє дуже,

Розніжений чуттям отця і мужа.

Як відомо з грецької історії, Ік Терентський, Кресон, Астил, Діопомп та інші, зберігаючи свої сили для Олімпійських ігор, палестри та інших змагань, утримувались, поки готувалися, від любощів.

Мулей-Гасан [111] Мулей-Гасан — туніський султан, шукав 1543 року підтримки у Карла V. , туніський король, якого цезар Карло V повернув до влади, не міг вибачити батькові навіть по смерті його романтичних пригод і називав його гаремником, бабієм і діторобом.