Мишель Монтень - Проби

Я усвідомлюю всю справедливість цього напучування і усвідомлюю дуже добре; а втім, було б і коротше і простіше сказати те саме у двох словах: «Будьте обачні». Але та душевна твердість, якої від мене вимагають, щаблем вище від розсудливості: вона ним породжується і виковується. Достоту так само робить і лікар, який туркає на вуха бідолашному безнадійному недужникові, щоб він був веселим і бадьорим; його порада була б набагато розумніша, якби він сказав йому: «Будьте здорові». Ну, а я зі звичайного тіста. Ось благодійний, ясний і зрозумілий вислів: «Будьте вдоволені своїм», себто тим, що в межах наших можливостей. Але й для мудріших, ніж я, це так само нездійсненне, як для мене. Це загальноприйнятий вислів, але він обіймає воістину неосяжне. До чого тільки він не стосується. Все на світі переживає себе і зазнає змін.

Я дуже добре знаю, що жадоба до мандрів свідчить про мій внутрішній неспокій і нерішучість. Нічого не вдієш, такі наші найважливіші властивості, і до того ж головні. Так, признаюся, я не бачу довкола себе нічого такого — хіба що уві сні і в мріях, — до чого б я міг приліпитися душею: мене цікавить тільки розмаїття і осягнення тих незчисленних форм, якщо взагалі мене щось може захопити. В подорожах саме це мене і приваблює, що я можу зупинитися скрізь, де мені заманеться, не керуючись ніякими заздалегідь визначеними цілями, і так само безперешкодно відступити від тільки що ухваленої постанови. Я люблю приватне життя тому, що влаштовую його на свій розсуд, а не тому, що громадське життя не по мені; і до нього я був би, мабуть, не менше голінний. Я залюбки служу своєму володареві через те, що роблю це з власного обрання і переконання мого розуму, а не в силу якихось особливих, покладених на мене обов'язків чи тому, що, небажаний ні в якому сторонництві і всіма відкинутий, я мусив примкнути до його табору. Так і з усією рештою. Я ненавиджу шматки, які мені викроює конечність. І будь-яка перевага клубком стала б мені в горлянці, якби я залежав винятково від неї:

Хай вже із весел моїх одне за пісок зачіпає.

Аби зв'язати мене міцно, треба не одного мотуза, а кількох. Ви скажете, що в такій розривці, як мандри, наявна суєтність. А чом би їй і не бути? Адже і прославлені і чудові настанови — суєтність, і суєта суєт — всяке мудрування.

Господь знає думки мудрих, що вони марні.

Ці ледве відчутні тонкощі придатні лише для проповідей; все це — речі, які пнуться переправити нас в іншій світ зовсім готовенькими до всього. Життя — рух тілесний і речовий, всяка діяльність — недосконала і безладна по самій своїй суті; і я прагну служити життю згідно з його вимогами.

По смерті тут кару належну

Кожен відбуде.

Ми повинні діяти таким чином, щоб не йти наперекір загальним законам природи, але, пильнуючи їх, іти за своїми власними нахилами.

До чого ці високо піднесені вершини філософії, якщо жодній людській істоті все одно до них не добратися, і до чого ці правила, яким не підлягають наші звичаї, які людям не до снаги? Я часто бачу, як нам пропонують такі взірці життя, іти за якими не мають ані найменшої надії — і що ще гірше, охоти — ні той, хто їх пропонує, ні його слухачі. Від того ж аркуша паперу, на якому він допіру накреслив обвинувальний вирок у справі про перелюб, судді відривають клаптик, щоб написати любовну записку жоні свого товариша по службі. І та, до кого ви прийдете, щоб натішитися з нею забороненою любов'ю, скоро потім, за вашої ж присутності, обрушиться на такі самі прогріхи якоїсь із її подруг, та ще з таким обуренням, що куди до неї самій Порції. І той, що засуджує на смерть за злочини, які вважає в душі не більше ніж переступами. У моїй юності мені довелося бачити, як такий собі шляхтич в одну і ту саму мить протягнув людові одною рукою вірші, видатні як своїм повабом, так і розпущеністю, а другою — найпалкіше звинувачення в безбожності і розпусті, якого вже давно не доводилося вислуховувати світові.

Такі люди. Законам і заповідям дається жити своїм життям, а ми живемо своїм; і не тільки через розбещеність норовів, а часто й тому, що притримуємося інших поглядів і дивимося на речі іншими очима. Послухайте якусь філософську розвагу — багатство думки, красномовність, точність висловлювань потрясають ваш ум і вас захоплюють, але в ньому ви не знайдете нічого такого, що б сколихнуло чи бодай дряпнуло ваше сумління — адже звертаються не до нього. Хіба не так? Аристон говорив, що і лазня і урок — марні, якщо вони не змивають бруду і після них людина не стає чистішою. Де там! Можна гризти і саму кістку, але попередньо з неї слід висмоктати мозок: адже і ми, лише вливши в себе добре вино з чудового пугара, заходжуємося розглядати карбований на ньому кунштик і судити про роботу майстра.