Мишель Монтень - Проби

Чеснота, яка вимагається для керівництва світськими справами, є чеснота з опуклостями, виїмками і вигинами, щоб її можна було прикладати і підганяти до людських слабостей, чеснота не безпримісна і не безхитра, не пряма, не непорочна, не стійка, не незаплямована. Одному з наших королів дорікають за те, що він надто безхитро пильнував добрих і праведних настанов свого сповідника. Державні справи вимагають сміливішої моралі:

Кидай двір,

Якщо хоч поштивим бути.

Одного разу я спробував керуватися при виконанні моїх службових обов'язків поглядами і набором життєвих правил — строгих, незвичних, жорстких і непорочних, придуманих мною у моєму кутку або винесених з власного мого виховання, які я застосовую в моєму приватному житті якщо не без певних труднощів, то все ж упевнено: словом, я спробував керуватися чеснотою абстрактною і вельми ревною. І що ж! Я виявив, що мої правила зовсім неприйнятні і, більше того, навіть небезпечні. Хто вмішується в юрбу, тому буває необхідно пригнутися, притиснути до свого тіла лікті, податися назад залежно від того, з чим він зіткнеться: і йому доводиться жити не стільки на свій смак, скільки на смак інших, не стільки у відповідності зі своїми намірами, скільки у відповідності з намірами інших, залежно від часу, від волі людей, залежно від становища речей.

Платон говорить, що кому вдається відійти від громадських справ, не заплямувавши себе в найогидніший спосіб, той, сказати б, чудом рятується. І він же говорить, що, звелівши своєму філософові очолити державу, він має на увазі не якесь розбещене панство на зразок Атен — і тим паче на зразок нашого, в якому сама мудрість, і та розгубилася б. Адже і рослина, пересаджена в геть незвичний і непридатний для неї ґрунт, радше сама пристосується до нього, ніж пристосовує його до себе.

Я відчуваю: якби мені довелося цілком віддати себе подібним заняттям, я мусив би багато в чому себе змінити і багато до чого примінитися. Навіть якби я зміг це зробити (а чом би й ні, якби я мав достатньо часу і старання), я б ні за що цього не захотів; невеликого досвіду, який я в цих ділах маю, вистачило, щоб я пройнявся до них нехіттю. Правда, я відчуваю, як у душі у мене проносяться невиразні спокуси, породжувані у мені честолюбством, але я присаджую себе і не даю їм над собою волі:

А ти, Катулл, терпи! Твердим, Катулле, будь!

Мене до такої діяльності не закликають, і я нітрохи цим не журюсь. Вільнолюбство і замилування до дозвілля — мої основні прикмети, і ці прикмети зовсім несумісні зі згаданим ремеслом.

Ми не вміємо розпізнавати людські здібності; їхні відтінки і їхні межі ледве піддаються визначенню і ледве вловимі. На підставі придатності кого-небудь до приватного життя робити висновок про його придатності до виконання службових обов'язків — означає робити помилковий висновок: такий-то чудово поводиться, але не вміє вести за собою інших, такий-то творить Проби, але не дуже голінний до діла; такий-то чудово керує облогою, але не міг керувати битвою на бойовищі; такий-то чудово міркує у приватній бесіді, але він зле говорив би перед людом чи перед державцем. І якщо хто-небудь чудово справляється з тим-то і тим-то, то це свідчить радше про те, що з чимось іншим йому, мабуть, не впоратися. Я вважаю, що душі високі не менше голінні на ниці справи, ніж ниці — на високі.

Чи можна повірити, що Сократ незмінно подавав атенцям привід до насмішок на його карб через те, що ніколи не вмів правильно порахувати черепки при голосуванні своєї філи і належно доповісти про наслідки Раді?

Захоплення, з яким я ставлюся до досконалостей Сократа, заслуговує того, щоб доля цієї людини явила такий чудовий приклад, що вибачає найголовніші його вади.

Здатності наші роздроблені, і кожна з них приурочена до чогось строго певного. Ми аж ніяк не багатоманітні і жалюгідні числом. Сатурній заявив тим, хто передав йому верховний провід військом: «Друзі, ви позбулися доброго капітана і набули поганого головнокомандувача». Хто похваляється, що в такий нездоровий час, як наш, він віддає на служіння суспільству чесноту безкорисливу і щиру, той або зовсім її не знає, бо погляди спотворюються вкупі зі звичаями (і справді, послухайте, якою вони малюють свою чесноту, послухайте, як більшість із них хвалиться своїм мерзотним поводженням і як воно визначає свої житейські правила: замість зобразити чесноту, вони малюють найочевиднішу несправедливість, а також явний порок, і в такому спотвореному вигляді підносять на науку зверхникам), або, якщо він усе ж має про неї поняття, то хвалиться нею без усяких на те підстав і, хоч би що про це говорив, робить тисячі речей, за які його гризе совість.