Мишель Монтень - Проби

У всіх філософських артілях старожитності завше можна знайти такого працівника, який на науку всім сповіщає про свої правила здержливості і поміркованості і водночас оприлюднює свої твори, що оспівують любов і розпусту. І Ксенофонт, віддаючись улюбленим утіхам з Плінієм, написав проти Аристидового вчення про насолоду. Це відбувалося зі згаданими філософами не тому, що вони переживали якісь чудородні перетворення, що находили на них хвилями. Ні, це те саме, через що Солон постає перед нами то самим собою, то в подобі законодавця; то він говорить для юрби, то для себе; для себе він вибирає правила природні і не обтяжливі, бо певний у гарті і непорушності закладених у ньому добрих начал.

Хай важко хворий до кращих іде лікарів.

Антистен дозволяє мудрому любити, як йому прибандюриться, і робити все, що б він не вважав за корисне, не зв'язуючи себе законами; адже він зіркіший, ніж вони, і йому ліпше видно, що таке справжня цнота. Його учень Діоген говорив, що пристрастям слід протиставляти розум, долі — гарт, законам — природу.

Шлунки, схильні до розладу, потребують штучних обмежень і приписів. Щодо здорових шлунків, то вони просто дотримуються приписів свого природного потягу. Так і роблять наші лікарі, які їдять диню, запиваючи її молодим вином, тоді як тримають своїх пацієнтів на цукровій водиці і хлібному супові. «Я не знаю, які вони пишуть книги, — говорила куртизанка Лаїса, — в чому їхня мудрість, які філософські погляди вони проповідують, але ці молодці так часто стукають до мене, як і вся решта». Через те, що сваволя штовхає нас за межі того, що дозволене і допустиме, взято в лещата, часто поза правилами здорового глузду, засади і закони нашого життя:

Ніхто не вважає, що як грішить він,

То тільки в міру.

Було б бажано встановити розумніше співвідношення між жаданим і здійсненним; адже мету, досягнути якої годі, і поставлено, очевидно, неправильно. Нема жодної чесної людини, яка, порівнюючи свої вчинки і думки з веліннями законів, не прийшла б до висновку, що протягом свого життя вона принаймні добрий десяток разів заслуговувала шибениці, і це стосується також і тих, карати і страчувати яких було і дуже жаль, беручи до уваги принесену ними користь, і вкрай несправедливо.

Що, Ол, тобі в тім,

Як шкури своєї обидва вони не щадять?

А хтось, цілком можливо, і не порушує законів, і все ж не гідний похвали за свої чесноти, і філософія вчинила б цілком справедливо, якби його як слід висікла. Взаємини тут вкрай складні і заплутані. Ми не можемо і помишляти про те, щоб вважати себе за порядних людей, якщо станемо виходити з законів, запроваджених для нас Паном-Богом; ми не можемо претендувати на це і виходячи з наших законів. Людська обачність ще ніколи не підносилася до такої висоти, яку вона собі приписала; а якби вона її й досягла, то приписала б собі щось вище, до чого б завше тяглася і чого прагнула; ось до чого наша сутність ворожа до всякої усталеності. Людина сама себе ставить у необхідність впадати у злочини. Аж ніяк не розумно викроювати для себе обов'язки не на свою мірку, а за міркою когось іншого. Кому ж приписує він те, що за його власним розумінням нікому не до снаги? І невже він коїть щось неправе, якщо не робить того, чого не в стані зробити?

Закони прирікають нас на незмогу виконувати їхні веління, і вони ж судять нас за невиконання цих велінь.

Якщо огидна наша свобода виказувати себе з різних сторін — діяти по-одному, міркувати по-другому — і простима у гіршому разі тим, хто говорить про що завгодно, але тільки не про себе, то для тих, хто говорить виїмково про себе, як я, вона аж ніяк не припустима; моєму перу подобає бути таким же твердим, як тверда моя хода. Громадське життя має відбивати життя окремих людей. Каганові чесноти були для його доби надмірно суворими, і, беручись наставляти інших, як людина, призначена для служіння громаді, він міг би сказати собі, що його справедливість як і не остаточно несправедлива, то принаймні надто суєтна і несвоєчасна. І мої норови, які різняться від загальноприйнятих всього на якийсь волосок, нерідко піднімають мене проти моєї доби і перешкоджають моєму зближенню з нею. Не знаю, чи обґрунтована моя неприязнь до суспільства, в якому я повинен обертатися, але зате я дуже добре знаю, наскільки з мого боку було б необгрунтовано скаржитися на те, що воно ставиться до мене не приязніше, ніж я до нього.