Мишель Монтень - Проби

Мені ненависна всяка тиранія — і в речах, і у вчинках. Я завжди повстаю проти суєтності, проти того, щоб зовнішні враження туманили нам голову, а що незвичайна велич деяких людей завжди викликає у мене певні сумніви, я зазвичай переконуюся, що вони, власне, такі самі, як усі.

Рідко буває здоровий розсудок у наших магнатів.

Трапляється, що їх поважають і цінують навіть менше, ніж вони того насправді заслуговують, саме тому, що вони занадто багато до чого беруться і надто виставляють себе напоказ, не маючи для цього достатніх підстав. У людині, яка звалює на себе ношу, має бути більше сили й могуті, ніж її вантаж. У того, хто не використав своїх сил до краю, можна ще запідозрити будь-які можливості. Той же, хто упав під непосильним тягарем, усім показує, які кволі його плечі. Ось чому серед учених так часто ми бачимо розумово убогих людей, з яких вийшли б чудові ратаї, торговці, ремісники: такий рід діяльності цілком відповідав би їхнім природним силам. Наука — справа дуже нелегка, вона їх крушить. Механізм, яким вони є, і недостатньо могутній, і недостатньо тонкий, щоб обробляти і переробляти таку складну і шляхетну речовину. Наука придатна лише для сильних умів; а вони вельми рідкі. Кволі ж уми, за Сократовими словами, беручись за філософію, завдають лише шкоди її гідності. Зброя ця здається у благеньких піхвах і нікчемною, і навіть шкідливою. Ось як вони самі собі псують діло і викликають сміх.

Як спадкоємиця людського обличчя, мавпуля,

Яку хлопець для сміху вбере у розкішну тканину,

А залишить оголені плечі і зад, — то забава

Лиш на місяць.

Достоту так само і тим, хто нами повеліває і править, хто тримає в руках своїх долю світу, недостатньо володіти розумінням середньої людини, могти стільки ж, скільки можемо ми; і якщо вони не перевищують нас достатньою мірою, то вже тим самим виявляються куди нижчими нашого рівня. Від них більшого сподіваєшся, більше вони і повинні робити. Мовчазність приносить їм часто більшу користь, не тільки тим, що надає солідної поважності, а й тим, що є іноді вельми для них вигідною і зручною. Так, Мегабіз, одвідавши Апеллеса в його майстерні, довгий час відмовчувався, а потім заходився розводити про його творіння, на що дістав таку різку відповідь: «Поки ти мовчав, ти нам здавався у своєму пишному наряді і золотих прикрасах чимось вельми значним. Тепер же, після того як ми тебе послухали, над тобою потішається мій найпослідущий підмайстер». Через своє високе становище, через його пишноту він не мав права виявляти невігластво простачиська і плести дурниці про малярство: йому треба було, не порушуючи мовчанки, зберігати такий вигляд, ніби він у цій царині дока. А скільком із моїх убогих духом сучасників напускна холодна мовчазність допомогла прославитися мудрими і тямущими людьми!

Чини і посади — так уже повелося — даються людині частіше із щасливої випадковості, ніж справді по заслузі. І здебільшого за це цілком даремно дорікають королям. Навпаки, треба дивуватися, як часто їм вдається зробити вдалий вибір за недостатнього вміння розбиратися в людях,

Знання люду свого — вища доблесть вождя.

бо природа не наділила їх ні здатністю обняти хором таку велику кількість людей, щоб зупинитися на найдостойніших, ні даром зазирати нам у душу, аби дістати уявлення про наш погляд на речі і наші якості. Їм доводиться вибрати нас ніби навмання, залежно від обставин, від нашої родовитості, багатства, ученості, репутації — підстав вельми кволих. Той, хто зумів би знайти спосіб завжди судити людей з достойності і вибирати їх згідно з доводами розуму, вже самим цим установив би найдовершенішу форму державності.

Чудово! Даймо, що йому вдалося звершити це велике діло. Це вже дещо, але ще не все. Бо справедливий вислів, що про даний світ годі судити лише з наслідку походу. Картагенці покарали своїх воєначальників за неправильні постанови, навіть якщо з щасливої випадковості діло обернулося добре. А народ римський нерідко відмовляв у тріумфі верховодам, що здобули великі і дуже вигідні державі перемоги, тільки за те, що успіху було досягнуто не завдяки їхньому мистецтву, а лише тому, що їм пощастило. Звичайно доводиться спостерігати, що в усіх життєвих ділах доля, яка завжди намагається показати нам свою могутність і принизити нашу зарозумілість, але не може зробити нездібних людей мудрецями, дарує їм замість розуму і доблесті — удачу. І найдоброзичливіша вона саме до тих починань, де успіх залежить винятково від неї. Ось чому ми постійно бачимо, що найобмеженіші люди доводять до щасливого розв'язання найважливіші діла, як громадські, так і приватні. Недарма перс Сирам, відповідаючи людям, що дивувалися, чому це його діла такі кепські, коли він міркує так розумно, сказав, що міркування залежать тільки від нього самого, а успіх у ділах — від долі; щасливчики простаки можуть сказати те саме, тільки у зворотному сенсі. У нашому житті майже все звершується якось саме по собі: