Мишель Монтень - Проби

Доля-то знайде шляхи.

Успіхом може увінчатися найнепродуманіше поводження. Наш особистий вклад у якесь передузяття — майже завжди справа навику, і керуємося ми куди частіше звичаєм і прикладом, ніж розумною розвагою. Вражений свого часу важливістю одної справи, я узнав від тих, хто привів її до щасливого кінця, як вони діяли і на якій підставі, і виявив у цьому всьому лише невиразну звичну пересічність. Може, діяти у звичніший і загальніший спосіб у життєвих справах корисніше й зручніше, хоча це і справляє незрівнянно менше враження.

Як! Найбанальніші спонуки — найпідставовіші? Найниціші і найжалюгідніші — найбільше приносять користі справі? Для того, щоб підтримати повагу до королівських планів, нема необхідності, щоб до них були причетні прості смертні, які при цьому стали б надто далеко зазирати. Хто хоче зберегти до них належну пошану, хай довіриться цілком і беззастережно. Моє міркування про те чи те діло лише злегка зачіпає його, поверхово торкається на підставі першого враження. Що ж до головного й основного, то в цьому я звик покладатися на провидіння:

Всі інші справи — краще богам довір.

Дві найбільші, на мій погляд, сили — щастя і нещастя. Нерозумно вважати, ніби розум людський може заступити долю. Марні наміри того, хто претендує обняти причини і наслідки і за руку вести своє починання до бажаного кінця. Надто ж марні вони при обговоренні операцій на воєнній раді. Ніколи ще люди не виявляли стільки передбачливості й обачності в ділах воєнних, як часто виявляємо тепер ми. Чи не зі страху збитися на манівці, чи не з намагання щасливо дійти до розв'язання?

Скажу навіть більше: і сама наша мудрість, наша розважливість здебільшого підкоряється волі випадку. Моя воля і розсудок підхиляються то одному подуву, то другому, і багато із цих порухів робляться несамохіть. Розум мій підлягає діям, залежним від випадкових, тимчасових обставин:

Міняється образ душі, серця породжують

То ті, то інші порухи, поки ще не встиг

Хмар вітер розігнати.

Подивіться, хто в наших містах наймогутніший і найкраще робить своє діло — і ви погодитеся, що звичайно це бувають найнездарніші люди. Траплялося, що жінки, діти і шаленці керували великими державами не гірше, ніж найдаровитіші владики. І звичайно, зазначає Тукідід, грубим умам діло управління давалося ліпше, ніж витонченим. Ми ж удачу їхню приписуємо тямовитості.

В міру як льос сприяє комусь, він відзначається,

І тому всі ми кажемо, що він мудрий.

Ось чому я завжди маю рацію, твердячи, що перебіг подій — поганий доказ нашої вартості і наших талантів.

Вказував я також, що нам треба тільки звернути увагу на якусь особу, що досягла високого становища: якщо за три дні до цього ми знали її як людину незначну, у нашій уяві виникає образ величний, повний шляхетних прикмет, і ось ми певні, що людина ця, піднісшись у громадському становищі і в думках людей, піднеслася також і за своїми заслугами. Ми судимо про неї не з її справжніх якостей, для нас вона — як гральна марка, вартість якої залежить від того, куди вона ляже. Якщо переміниться щастя, якщо вона впаде і знов змішається з юрбою, кожен стане висловлювати подив: як це вдалося їй спершу так високо забратися. «Чи це та людина? — скажуть усі. — Невже вона ні про що поняття не мала, коли посідала свій пост? Невже королі так зле вибирають собі слуг? В гарних же руках ми були!» Скільки разів доводилося мені це бачити. Адже і личини великих людей, вдаваних на сцені, можуть нас схвилювати й обморочити. Найбільше змушують мене вклякати перед королями товпи укляклих перед ними людей. Усе має скорятися і підхилятися їм, окрім розсудку. Не розумові моєму подобає гнутися, а лише колінам.

Коли Меланія спитали, що він думає про трагедію, написану Діонисієм, він відповів: «Я її навіть не бачив, так вона тоне в словеснім тумані». Точнісінько так більшість із тих, хто судить про речі властителів, можуть сказати: «Я не чув того, що він сказав, так усе це було затуманене пишномовністю, поважністю і величчю».

Антистен, порадивши якось атенцям розпорядитися, щоб їхні осли уживалися для оранки так само, як коні, дістав відповідь, що ці тварини для такої роботи не пристосовані. «Все одно, — заперечив він, — достатньо вам розпорядитися. Адже навіть найтемніші і найбездарніші люди, які у вас командують на війні, одразу стають підхожими, як тільки ви їх призначили».