Мишель Монтень - Проби

Люд мудріший, бо він мудрий настільки, наскільки треба.

Найзнакомитішими людьми, наскільки я можу судити з видження (бо, щоб прикласти до них мої мірки, тра' б знати їх ближче), були у ратній справі й військових походах дук Ґіз, убитий в Орлеані, та небіжчик маршал Строцці. Високими обдарованнями і небуденною цнотою вирізнялися: Олів'є [134] Франсуа Олів'е (1487–1560) — канцлер Франції. і Лопіталь, канцлери Франції. Мені здається, ніби в наш час пишає поезія, і ми маємо майстрів у цьому ремеслі: Дора [135] Жан Дора (1508–1588) — поет із гурту Плеяда. , Беза [136] Теодор Без (1519–1605) — діяч французької реформації, поет. , Б'юкенена [137] Джорж Б'юкенен (1506–1582) — мислитель і поет. , Лопіталя, Мондоре [138] П'ер Мондоре (пом. 1571) — французький поет і вчений. й Турнеба. Щодо франкомовних, то гадаю, вони піднесли поетичну штуку на найвищий щабель з усіх, що їх ми абиколи досягали; а жанр, у якому вражають красою Ронсар [139] П'ер Ронсар (1524–1585) — французький поет, голова Плеяди. і Дюбелле [140] Жоакен Дюбелле (1522–1560) — один із засновників Плеяди, автор маніфесту Захист і звеличення французької мови. , на мою думку, не надто пасе задніх порівняно зі старожитньою досконалістю. Адріан Турнеб мав знання більші й глибші, ніж абихто з його сучасників та попередників. Життя недавно померлого дука Альби [141] Дук Альба (1507–1581) — іспанський полководець. і життя нашого конетабля Монморансі були справді шляхетними, та й долі їхні багато в чому вельми подібні. А втім, краса і велич смерті цього останнього, на очах у всього Парижа та свого короля, смерті на королівській службі, коли доводилося виступати проти своїх кревняків, на чолі звитяжного війська, що під його проводом завдало останнього вирішального удару, смерті в такому поштивому віці, заслуговують, як на мене, бути поставленими в один ряд із преславними подіями моєї доби. Годилося б пам'ятати і незмінну доброту, лагідну вдачу та мудру поблажливість пана де Ла Ну [142] Франсуас Ла Ну (1531–1591) — мислитель і воєначальник, на прізвисько Залізна рука. , вирослого й загартованого посеред жахливого беззаконня партизанських сутичок (правдивої школи зради, звірства та розбишацтва). Великий він верховода і дуже, дуже досвідчений.

Із щирою радістю я не раз висловлював надію, яку пробуджує в мені Марія де Ґурне-ле-Жар, моя прибрана донька, яку я напевняка люблю куди більше, ніж просто батьківською любов'ю. Вона незримо приявна в моєму відлюдді та самітництві, як одна з найліпших частин моєї власної істоти: на світі я бачу тільки її одну. Якщо змолоду можна вивести якусь ворожбу, ця неабияка душа визріє для якоїсь найгожішої справи і, між іншим, для досконалої і святої дружби, до якої не підносилася досі, принаймні про це ще не траплялося читати, жодна представниця білої челяді. Щирість і сталість її душевного гарту вже нині достатні для такої дружби; її прихилля до мене таке міцне та щире, що лишається бажати хіба одного: аби страх, що я можу в скорім часі померти (адже вона пізнала мене на п'ятдесят п'ятому році мого життя), менше їй дошкуляв. Її суд про перші мої Проби, суд жінки, моєї сучасниці, такої молодої і такої самотньої в цій глушині, а також дивовижна палкість, з якою вона мене полюбила і довгий час горнулася до мене, з самого тільки пошанівку, навіяного їй задовго перед тим, як вона побачила мене, те все вельми незвичне й гідне уваги.

Інші цноти в наш час трапляються дуже рідко, та й то зовсім не трапляються, проте мужність через наші горожанські війни стала явищем світовим; під цим оглядом неважко знайти серед нас душі майже досконалі у своєму гарті, та ще й у такій великій кількості, що й вирізнити когось ніяк.

Оце і все, що я знаю на сьогодні про незвичайну, виняткову душевну велич.

У загальному природному порядку речей є якісь дивовижні зв'язки та узгодженість, звідки випливає, що він не випадковий і ніяким світом не підпорядкований волі всіляких панів. Хвороби та зміни, властиві нашому тілу, виявляються також і в державах, і в режимах: королівства, республіки народжуються і квітнуть, а потім в'януть від старощів, як і ми. Ми схильні до надмірного нагромадження соків, непотрібного і шкідливого. Це може бути або надмір добрих соків (але й вони лякають лікарів; а що у нас немає нічого сталого, кажуть вони, нам треба тлумити й обмежувати своє здоров'я: якщо ми ним аж пашимо, тоді є небезпека, як би наша природа, не вміючи цупко триматися одного місця і позбавлена змоги піднятися для свого поліпшення на щабель вище, не дала безладно і раптово задки, — і щоб запобігти цьому, вони приписують здоровегам проносне та кровопускання з метою порятувати їх від надміру здоров'я), або про надлишок соків поганих, які зазвичай є причиною хвороби. На таке саме повнокрів'я нерідко хворіють цілі країни, і тут звичайно вдаються до прочищання шлунка. Часом, аби полегшити життя краєві, сила-силенна родин вирушає деінде — на пошуки щастя чужим коштом. У такий спосіб наші старожитні франки, рушивши з самого серця Німеччини, опанували Галлію і вигнали давніх мешканців. Так виник отой безконечний приплив людей, що під орудою Бранна [143] Бранн — вождь галлів, очолював наїзд на Рим, йому приписують вислів Горе переможеним. та інших сягнув аж до Італії, аби привільніш оселитися деінде, і готи й вандали, а також люд, замешканий нині у Греції, опустили свій край. І взагалі навряд чи знайдеться у світі хоч кілька закутин, які б не зазнали таких переселень.