Мишель Монтень - Проби

Тацит розповідає, що в деяких варварських царків, коли ті прагнули скріпити свої зобов'язання, був звичай щільно прикладати докупи долоні своїх правиць, міцно зчіплюючи палюги; а коли перетиснений палець набрякав кров'ю, вони ранили пучки якимсь легким уколом і висмоктували навзаєм кров.

Лікарі запевняють, що палюх — пан над іншими пальцями і що латинська назва бецмана означає дужак. Греки іменують його контр-рукою, ніби уподібнюючи його до ще одної руки. Мені видається, що й латинці під цим слово розуміють всю руку:

Ні ласкаві слова, ані доторки ніжного пальця

Не могли вже збудити вигаслий пал.

У Римі вважалося знаком ласки притиснути докупи обидва пучаки й опустити їх:

Зичливий похвалить тебе обома пучаками.

неласки — підняти їх і наставити проти когось:

Досить бецман підняти, буде вбитий усяк.

Римляни звільняли від військової служби поранених у пучак, бо вони не могли міцно тримати в руці зброї. Август вилучив усе майно римського вершника, який одрубав палюхи обом молодим синам, аби врятувати їх від служби. А перед тим під час війни з італійцями сенат покарав Гая Ватієна на довічне ув'язнення і конфіскував усі маєтності за те, що той зумисне утяв собі бецмана лівої руки, щоб позбутися походу.

Хтось, не пам'ятаю вже хто, вигравши морську битву, наказав відрубати переможеним палюхи, щоб було зась воювати і веслувати.

Атенці відрізали егинянам палюхи, щоб позбавити їх переваги в мореплавстві.

У Спарті учитель карав дітей, кусаючи їм палюха.

Я часто чув прислів'я: боягузтво — мати жорстокості. Мені доводилося з досвіду спостерігати, що злослива і нелюдська жорстокість часто поєднується з жіночою чуйністю. Я зустрічав дуже лютих людей, яких легко було довести до сліз і які плакали з ледачого. Олександер, тиран Фери, не міг спокійно сидіти в театрі й дивитися трагедію з обави, що його підданці побачать, як він ячить, споглядаючи недолю Гекуби та Андромахи, тоді як сам він без жалю мордував стільки людей! Чи не душевна неміч змушувала таких людей впадати з крайності в крайність? Мужність, здатна виявлятися лише тоді, коли вона наражається на опір:

Добити радий він бичка, лиш тільки б той пручався.

вгамовується, побачивши ворога, відданого на її ласку, тоді як легкодухість, яка не зважується вступити в небезпечний бій, але прагне зажити собі дещицю слави, яку приносить перемога, бере на себе підсобну ролю: морд і кров. Різанину після звитяги зазвичай учиняють обозники: звірства, звершені під час народних воєн, робить лише ница низота, яка, не відаючи жодної іншої доблесті, прагне руки в крові вмочати і рвати на клапті кинуте у поросі тіло:

Вовк, ведмідь, а то й звір менш шляхетний

На умирущого чигає.

Сказати б, боягузливі пси, які вдома шарпають і кусають шкури диких звірів, не мавши відваги зачепити їх у полі. А через що в нашу добу змагання точаться так криваво і чому там, де наші отці знали якусь міру в помсті, ми сьогодні починаємо з неї і заходжуємося одразу вбивати? Що це, як не боягузтво? Кожен знає, що більше одваги та гордості в тім, аби бити ворога, а не добивати, аби його упокорити, а не позбавити життя. Тим паче, що жадоба помсти так ліпше вгамовується, бо з неї досить — дати відчути свою перевагу. Ми ж бо не кидаємося на звіра чи на камінь, що впаде на нас, бо вони нездатні відчути нашу помсту. А вбити людину означає убезпечити її від нашої зневаги.

Біас якось заволав на одного підлотника: «Я знаю, що рано чи пізно тебе покарають за те, але я боюся цього не побачити». Так само він шкодував, що не зосталося серед живих нікого з тих орхоменців, яких могло врадувати покарання Ликіска за вчинену щодо них зраду. Лиха та помста, якщо той, проти кого її замислено, не може її відчути. Позаяк месник хоче радіти, побачивши себе відомщеним, треба, щоб при цьому був і кривдник, який би відчував біль та жаль.

«Він пошкодує про це», — кажемо ми. Але вліпивши йому кулю в лоба, чи ми впевняємося, що він шкодує? Навпаки, якщо ми добре дивитимемося, то помітимо, що він падає з презирливою міною. Він навіть не встигне на нас розгніватися і буде дуже далекий від шкодування. Ми зробимо йому найспасеннішу з усіх послуг, подарувавши йому швидку і безболісну смерть. Нам доведеться тікати, зашиватися в діру і критися перед судами, а він мирно спочиватиме. Убити — добрий спосіб запобігти прийдешній образі, а не помститися за вчинений уже афронт, то радше вчинок, викликаний страхом, а не хоробрістю, обачністю, а не мужністю, обороною, а не нападом. Ясно, що ми втрачаємо тоді правдиву мету помсти і перестаємо дбати про нашу славу; ми боїмося, щоб ворог не віддав віть за віть, як уціліє. Ти спекався його ради себе, а не змагаючись із ним.