Мишель Монтень - Проби

Саме так римляни закладали свої колонії. Відчуваючи, що їхнє місто надміру розростається, вони збувалися найменш потрібних людей, посилаючи їх залюднювати і порати здобуті землі. Іноді вони зумисне оголошували війни, не тільки щоб тримати військо напоготові з остраху, як би безділля, мати всіх гріхів, не заподіяло більшої шкоди,

Тривалий мир дається нам взнаки, розкошування

Від зброї гірше на усіх впливає.

а й щоб пускати крівцю своєму краю й остудити надто вже великий запал молоді, підрізавши і прорідивши галуззя цього надміру гінкого стовбура. Саме з цією метою вони колись провадили війну з картагенцями.

На перемовинах у Бретіньї Едвард Третій, король англійський, укладаючи загальний мир із нашим королем, не захотів віддати загарбані землі герцогства Бретонського, щоб мати де розмістити своїх вояків і щоб військова потуга англійців, послугами якої він досі користувався у заморській війні, не ринула часом до Англії. З тієї самої причини наш король Філіпп згодився послати свого сина у заморську виправу: той мав забрати з собою силечу сповнених снаги та кипучої енергії молодиків, що служили в його кінноті.

І в наші дні теж багато хто міркує так само і прагне повернути наше занадто палке піднесення на війну з сусідами з остраху, як би шкідливі соки, що ними на даний момент переповнене наше тіло, не підситили нашої гарячки, оскільки не мають іншого виходу, і, зрештою, не привели до нашої заглади. Звісно, війна зовнішня — менше лихо, ніж війна внутрішня, але я не думаю, щоб Господь спомагав таку неправедну справу — зачіпати іншого і нападати на нього собі на догоду.

Діво Рамнунта, хай ні до чого не рвусь я так сильно,

Що проти волі владик творить зухвало людина.

Хай би там що, а недосконалість нашого єства часто ставить нас перед конечністю користуватися негідними засобами для досягнення доброї мети. Лікург, найцнотливіший і найдосконаліший законодавець, винайшов геть ненормальний спосіб привчати люд до тверезості: велів живосилом напувати ілотів (невільників), аби спартанці, побачивши цих пропащих, п'яних як чіп мочеморд, проймалися відразою до такого мерзосвітнього гріха. Ще жорстокіше чинили колись ті, хто дозволяв лікарям чикрижити живцем стратенців, байдуже на яку смерть їх засуджувалося, з тим, щоб лікарі, оглядаючи в натурі їхні внутрішні органи, могли вдосконалюватись у своєму мистецтві. Якщо вже вдаватися до таких вибриків, то куди справедливіше було б робити це для рятунку душі, а не тіла. Так, римляни виховували у люду гарт і зневагу до небезпек і самої смерті за допомогою моторошних видовищ, коли гладіатори і фехтувальники билися до загину, калічачи і мордуючи одне одного на очах у люду:

Навіщо штука ця безбожна, ця юнача смерть,

Ця насолода, живлена крівцею?

І тривав цей звичай аж до цезаря Теодосія: [144] Теодосій І Великий — римський цезар (379–395).

Кожний удар дівчину на ноги підіймає,

Щоразу, як залізо в карк вганяється,

А їй це втіха, і, спустивши пучака вниз,

Вона велить добити поваленого,

Йому груди мечем прошивши.

Та й справді був навдивовижу впливовий і надзвичайно корисний для виховання люду приклад: бачити щодня по сто, двісті, навіть по тисячі пар, які шаткували себе на капусту з такою непохитною звагою, що ніхто ніколи не чув від них жодного легкодухого слова і жодної скарги, не бачив, щоб хто показав спину чи принаймні дозволив собі боягузливо відхилитись убік, щоб уникнути удару; ба більше, траплялося й таке, що, перш ніж опуститися додолу і спустити дух, смертельно поранений загадував спитати у глядачів, чи вдоволені і ті його поводженням. Доводилося не лише мужньо битися і мужньо приймати смерть, а й робити все те весело й легко; їх затюкували і кляли, якщо бачили, що їм не хочеться умирати; навіть дівоньки, і ті підохочували їх до цього:

Аби іти на смерть і полягти на арені, вони життя

Продають. І хоть панує мир, кожен ворога вибирає.

Перші римляни використовували для боїв злочинців, але згодом почали випускати на арену і ні в чому не винних рабів та вільних громадян, що доброхіть продавали себе, а також сенаторів і римських вершників, ба більше, жінок:

Серед рейваху і нових ігр біла челядь, непристосована

До зброї. Ганьбить себе, даючи бої, створені для мужчин.