Мишель Монтень - Проби

Брешучи, я більшої кривди завдаю собі, ніж тому, кого оббріхую.

У персів є хвальний і гарний звичай: про своїх смертельних ворогів, з якими воювали до загину, вони відгукувалися шанобливо і абсолютно справедливо, так, як на те заслуговувала їхня звага.

Я знаю чимало людей, наділених найрозмаїтішими гарними рисами: хто відзначається дотепністю, хто щирістю, хто доблестю, хто чистою совістю, хто красномовністю, хто ще якоюсь чеснотою, але людину велику з голови до п'ят, яка посідає всю суму цих оздоб чи бодай одну з них, але на такому щаблі досконалості, щоб її можна було подивляти або порівнювати з тими, кого ми шануємо в минулих віках, — таку мені не судилося спіткати. Найбільший з тих, кого я добре знав, — маю на увазі природні таланти й здібності, — найбільший і найшляхетніший з них — Етьєн де Ла Боесі. Була то душа, по вінця сповнена високих прикмет, чудова, куди не кинь, старосвітська душа. Він доконав би великих і вікопомних справ, якби фортуна того захтіла, бо згадані дари тієї багатої натури він високою мірою завдячує науці та знанням.

Не знаю, як воно виходить (а що так воно виходить — то це факт), але в тих, хто ставить собі за мету домагатися більшої вченості, хто веде наукові дослідження і зглиблює книжкові премудрощі, пихи та розумової яловості спостерігається більше, ніж у будь-яких суспільних верств. Може, це тому, що від них вимагають і сподіваються більшого, ніж від інших, і неохоче дарують їм людські вади; а може, свідомість власної ученості спонукає їх сміливіше виставляти себе напоказ і хизуватися, чим вони зраджують себе і самі собі шкодять. Ремісник зраджує свою нездарність набагато легше тоді, коли йому до рук попадає цінний матеріал, який він капарить своєю неоковирною і грубою роботою, ніж коли він має до діла з простим матеріалом. Сказа в золотій фігурці разить нас більше, ніж у гіпсовій. Так само чинять і ті, хто, виставляючи всім на очі речі, які самі з себе і на своєму місці вельми ладні, послуговується ними без усякого ладу і складу, силкуючись увічнити себе як мудріїв. Прагнучи вшанувати Цицерона, Галена, Ульпіана [132] Ульпіан (III ст. до Р. X.) — римський правник. і святого Ієроніма [133] Святий Іеронім (340–420) — учитель церкви, перекладач Біблії на латину. , вони виставляють на посміховисько самих себе.

Я охоче вертаюся до того, що говорив про наше недолуге виховання. Воно завзялося зробити нас не зацними і мудрими, а вченими, і домоглося-таки свого! Не навчило нас осягати чесноту й мудрість і йти за їхніми приписами, зате ввело нас у засади граматики та етимології. Ми вміємо відмінювати Цноту, але не вміємо її любити. І якщо ми ні зі спостережень, ні з особистого досвіду не відаємо, що таке цнота, то ми добре знаємо її з красних слів і витовкли її напам'ять. Коли йдеться про наших сусідів, нам мало знати, яких батьків вони діти, хто їхні кревні і з ким вони посвоячені; ми прагнемо, щоб вони заприязнилися з нами, хочемо зійтися з ними і налагодити порозуміння. А наша освіта забиває нам голови описами, видами та підвидами чесноти, наче прізвищами та відгалуженнями якогось родоводу, зовсім не дбаючи про те, щоб хоч трохи наблизити чесноту до нас, ознайомити нас із нею. Та ще й вибрано для нашої науки не ті книжки, де викладаються найздоровіші і найближчі до істини погляди, а ті, що їх написано доброю грекою чи бездоганною латиною. З повінню гарних слів у наш мізок вливають найбезплідніші помиї старожитності!

Добре виховання здатне змінити наш розум і наші звичаї. Так сталося з Полемоном: цей розпусний грецький молодик, випадково завітавши послухати Ксенократових викладів, не лише належно оцінив проречистість та вченість викладача і не лише приніс додому купу корисних речей, а й виніс звідти плоди ще відчутніші і вартісніші: його вдача круто змінилася у кращий бік. А хто з нас і коли дознав такого впливу в наших навчальних закладах?

Отже, питаю: ти б міг спромогтись на таку переміну,

Як Полемон у свій час, — позбутись ознак божевілля:

Тих подушчин, обручок та пов’язок? Під чаркою, кажуть,

Нишком вінок він зірвав собі з шиї: його сколихнуло

Слово того мудреця, що, голодний, повчав своїх учнів.

З усіх верств, як на мене, найменше малося б легковажити тією, що задля своєї простоти стоїть на найнижчому щаблі. Побут таких людей має свої переваги. Звичаї та розмови чубріїв, на мій суд, краще узгоджуються з приписами правдивої філософії, ніж пасталакання наших філософів.