Мишель Монтень - Проби

З тих рис моїх, у яких я сповідався, неважко уявити собі й інші, такі ж невигідні для мене. Та хоч би яким я поставав у власному зображенні, якщо те зображення відповідає дійсності, я вважатиму, що мети досягнуто. І якщо я не перепрошую, наважившись викласти письмово такі жалюгідні й такі легковажні речі, то єдине, що утримує мене від цього кроку, — жалюгідність предмета, яким я займаюся. Хай мене ганять, якщо хочуть, за мій задум, а не за виконання. Хай би там що, я і без вказівок збоку виразно бачу незначність і малоцінність усього, що сказав із цього приводу, як і безглуздість своїх намірів, і це доводить, що мій розум, чиїми пробами є ці писання, ще не остаточно знесилений.

Пхай ти всюди свій ніс, хай навіть у тебе носюра,

Що не здолів би тягти на своїх плечах Атлант,

І кепкуй хоч з самого, будь ласка, Латина,

Все ж тобі не сказать проти жартів моїх

Зліше, ніж: сам я сказав. Що за втіха зуб зубом

Гризти? Як хочеш наїстись, кидайся на м’ясо.

Даром часу не марнуй. Виливай яд на тих,

Хто похваляється, знаю: ми пишем бридню.

Мені не заказано молоти дурниці, аби лиш я не ошукувався щодо їхньої правдивої вартості; тож помилятися свідомо — річ для мене така звичайна, що я щокроку так і роблю; я майже ніколи не помиляюся випадково. Приписувати лише нікчемству моєї натури всі недолугі вчинки — пуста забава, оскільки мені частенько доводиться покликатися якраз на нього для виправдання грішних учинків.

Якось у Бар-ле-Дюку при мені королю Францискові II піднесли автопортрет Рене, короля сицилійського, надісланий йому на пам'ять. Чому ж іншим зась малювати себе пером, як сицилієць намалював себе пензлем? Тож не стану замовчувати тут і гидкої плями, яка спотворює мене і в якій не з руки зізнатися прилюдно, а саме — про таку мою ваду як нерішучість, украй обтяжливу в наших мирських справах. Мені нелегко на щось зважитися у сумнівній, як на мене, ситуації.

Сказать не хоче серце: так чи ні.

Я вмію обстоювати певні погляди, але вибирати їх — це не для мене. Адже у справах людських, до чого б ми не схилялись, завше знайдеться багато міркувань на користь даної думки. Філософ Хрисипп казав, що не хоче нічого переймати у Зенона та Клеанта, своїх навчителів, окрім найзагальніших догматів: що ж до резонів та доказів, то він і сам знайде їх, скільки треба. От і виходить: хоч би в який бік я повернув свій погляд, завжди знаходиться досить причин і вельми переконливих підстав, щоб туди й рушити. Цим пояснюється те, що я у всьому зберігаю дух сумніву та свободу вибору, поки необхідність наважитися не починає мене наглити: тоді, правду кажучи, найчастіше я віддаюся, як мовиться, на волю течії і на ласку фортуни: найменший душевний нахил чи обставини поривають мене туди:

Коли душа вагається, то й крапля

Схилити може в той чи інший бік.

Сумніви мого розуму здебільшого такі навзаєм урівноважені, що я волів би розв'язати справу, кинувши жереб чи кості, і я звертаюся, на виправдання нашої людської немочі, до залишених нам самою святою історією прикладів такого самого звичаю покладати на фортуну та випадок визначення нашого вибору в тому, що сумнівне:

I випав жереб Маттею.

Глузд людський — небезпечний двосічний меч. Гляньте-но самі, скільки кінців має ця палиця навіть у руках Сократа, найближчого і найвірнішого друга розуму! Отож я здатний лише йти за кимось і легко даю підхопити себе юрбі. Моя довіра до своїх сил зовсім не така тверда, щоб я смів брати на себе командування та керівництво; мені більше до смаку, щоб стежку для мене протоптали інші. Якщо треба йти на ризик сумнівного вибору, я волію йти за тим, хто певніший у своїх міркуваннях, ніж я, і чиїм судженням я вірю більше, ніж своїм власним, підстави та ґрунт яких вважаю за вельми слизькі.

І все ж я не дуже люблю міняти раз ухвалену постанову, оскільки в супротивних рішенцях я знаходжу такі самі вразливі місця. Звичка з усім згоджуватися здається мені нерозумною і небезпечною. Цицерон, Академічні питання, II, 21. Широке поле для вагань і суперечностей особливо відкривається у громадських справах:

Тягнуть, як ті терези, навантажені рівною кладдю,

Шальку не хилять одну і другу не зносять угору.

Розправи Мак'явеллі, наприклад, були тематично досить ґрунтовні, а проте їх легко заперечити; так само легко можна відкинути й міркування спростовувачів. На той чи інший довід завше знайдеться де почерпнути відповідну репліку, на репліку дупліку, на дупліку трипліку і так далі без кінця-краю. Звідси безконечна балаканина, яку наша адвокатура розтягла в інтересах судових процесів: