Мишель Монтень - Проби

Дивовижні й просто-таки безцінні послуги робить нам пам'ять: без неї наш розум майже безсилий. Тим часом я позбавлений її начисто. Якщо зі мною хочуть порозумітися, треба робити це по пунктах, бо відповісти на більш-менш складне розумування мені не до снаги; так само я не виконав би жодного доручення, не мавши записної дощечки. А як мені треба виголосити якусь важливу і довгу промову, я опиняюся перед осоружною, до краю нудною необхідністю визуджувати напам'ять, слово по слову, все, що мається сказати: а то я не зможу належно триматися і не матиму потрібної певності в собі, одно потерпаючи, як би моя ледача пам'ять не підвела мене. Адже цей спосіб для мене аж ніяк не легший: три вірші я товчу три години, а потім — у власному творі авторові вільно змінювати порядок викладу своїх думок, вставляти ті чи інші слова, вносити нове у зміст, а це також ускладнює запам'ятовування. І що дужчою недовірою до пам'яті я проймаюся, то більше вона мене зраджує: з неї куди кращий слуга, коли про неї зовсім не думаєш. Треба, щоб я усовіщав її без натиску, бо коли я на неї напосідаю, вона стає цапа, а якщо вже вона почала тьмаритися, то що більше я її підострожую, то дужче вона плачеться і плутається; вона служить мені не тоді, коли це мені потрібно.

Усе, що я помічаю в собі щодо пам'яті, я помічаю і щодо багато чого іншого: я не зношу підлеглості, зобов'язань і насильства над собою. Те, що я роблю легко й природно, того мені більше не зробити, як я почну наполегливо і владно спонукати себе до цього. Те саме я можу сказати і про моє тіло, чиї члени, наділені певною особистою владою та змогою розпоряджатися собою, виходять іноді з-під мого послуху, коли я ними керую і схиляю їх за певних обставин і о певній годині до обов'язкової послуги. Від такого ґвалтовного і тиранічного примусу їм мерзить: вони стискаються зі страху чи невдоволення і коцюбнуть.

Якось, опинившись у такому місці, де вважалося за дикунство відповідати відмовою на запрошення випити, я спробував — хоча мені й було дано волю чинити на свій розсуд — удавати з себе хвацького горілчаного брата і, шануючи, тамтешні звичаї, випити до дам, але тут зі мною сталося щось вельми втішне: примус і готування вчинити над собою наругу наперекір своїм звичкам та нахилам призвели до того, що горлянку мені перехопило і то так, що я не годен був проковтнути ні краплини, позбавивши себе навіть того, що звик випивати за обідом: я чув себе п'яним і пересиченим випивкою, якою була повна моя уява. Згадане явище найвиразніше виявляється у людей, наділених буйною і непогамовною уявою, а все ж воно природне, і нема ні жодної людини, яка так чи інакше не улягала б йому. Одного знакомитого лучника, засудженого до смерті, обіцяли помилувати, якщо він уразить усіх на диво влучним пострілом і тим самим підтвердить своє чудове мистецтво. Він не побажав, проте, піддатися цій випробі, з остраху, що від надмірної напруги волі рука його здригнеться і замість урятувати себе він утратить ще й славу непохибного стрільця. Людина, яка прогулюється туди-сюди в одному й тому самому місці, заглибившись у свої думки, неодмінно покриватиме однакову відстань, ступивши щоразу однакову кількість кроків однакової довжини; але якби вона заходилася лічити і міряти свої кроки, виявилось би, що вона, попри всі свої зусилля, ніколи не спроможеться на те, що їй завиграшки вдалося проробити природно і цілком випадково.

Моя книгозбірня, гадаю, одна з найліпших серед сільських книгозбірень, розташована в далекому кінці мого будинку. Коли мені спадає на думку поратися в ній чи зробити якийсь витяг, то з побоювання, як би, переходячи подвір'я, я не забув того, по що виправився, мені доводиться повідомляти про свої наміри комусь із домівників. Якщо в балачці я зважусь ухилитися бодай на крихту від провідної нитки, то неодмінно її втрачу: ось чого моя мова завжди суха, стримана і стисла. Людей, що перебувають у мене на службі, мені доводиться називати або за їхньою посадою, або за місцем, звідки вони родом, бо мені надзвичайно важко запам'ятати їхні імена: я радше скажу, що в такому-то імені три склади, що воно немилозвучне, що воно починається або закінчується так-то і так-то. І якщо мені судилося довгий вік, то я аж ніяк не певний, що не забуду свого імені, як це траплялося з іншими. Мессала Корвін аж на два роки цілком був утратив пам'ять; те саме розповідають і про Георгія Трапезундського. І я нерідко загадуюсь над тим, яке ж було життя тих людей, а також чи мав би я на що спертися, щоб жити й далі більш-менш приємно, якби і собі утратив пам'ять. Заглиблюючись у це питання, я починаю побоюватися, що ця вада, сягнувши крайніх своїх меж, унеможливить абияку душевну діяльність: Пам’ять обіймає не лише філософію, а й практичну діяльність і всі мистецтва. Цицерон.