Мишель Монтень - Проби

Найстрашніша невідомість.

Коли приходить лихо, я зустрічаю його, як належить мужеві, а так я завжди поводжуся, як суще дитя. Страх перед можливим падінням завдає мені згубнішої гарячки, ніж та, якої завдав би самий удар. Не варта справа заходу: скупцеві його пасія завдає муки, якої не знає бідняк, а ревнивцеві — страждання, незнане рогоносцеві. І нерідко менше зло втратити виноградник, ніж позиватися через нього в суді.

Найнижчий щабель — найміцніший: він — осідок сталості. Стоячи на ньому, можна ні про що не турбуватися: він дуже міцний і править за підпору всій конструкції. Чи не має в собі чогось філософського приклад, явлений нам одним шляхтичем, свого часу дуже відомим. Він одружився вже в літах, добре попарубкувавши. Був мастак побазікати і великий пересмішник. Згадуючи, якою зручною мішенню були для нього рогоносці і як частенько він кпив із них, цей шляхтич, щоб убезпечити себе від того самого, пошлюбив жінку, яку підчепив там, де кожен міг її мати за гроші, і вони почали спільне життя, передаючись такими привітаннями: «Добридень, хвойдо», — «Добридень, рогоносцю». І ні про що він частіше й відвертіше не гомонів зі своїми гостями, як про те, що спонукало його одружитися з цією особою. Завдяки цьому він приборкав поговір та насмішників, що йшли за його спиною, і відвів від себе вістря таких докорів.

Щодо шанолюбства, цього найближчого сусіди зарозумілості чи, радше, дитяти його, то для того, щоб розпалити в мені цю пристрасть, довелося б, мабуть, самій фортуні схопити мене за чуба. Бо накинути заради хисткої надії ярмо тяжкої праці на шию, наражати себе на численні клопоти, неминучі спершу для всякого, хто прагне вивищуватися над іншими, — ні, це аж ніяк не по мені:

За гроші я надії не купую.

Я чіпляюся за те, що бачу навіч і чим володію. І ніколи не віддаляюсь від своєї пристані,

Хай же із весел твоїх одне за пісок зачіпає.

Та й мало кому щастить чогось доскочити, не ризикуючи своїм кревним добром; тож-бо я вважаю, що коли його досить, щоб підтримати своє існування за тих самих умов, за яких ти народився і виріс, то суще безумство втрачати те, що маєш, задля непевної надії примноження своїх статків. Людині, якій доля відмовила в місці, де можна б поставити ногу й забезпечити собі спокійне та безтурботне життя, такій людині прощенно ризикувати своїм маєтком, оскільки так чи інак, а біда все одно пожене її на лови щастя.

В біді нам слід усім ризикувати.

І я радше ладен виправдати молодшого сина, що залюбки ставить на карту свою дрібну частку спадщини, ніж старшого, який, бувши стражарем честі свого роду, сам доводить себе до руїни.

Керуючись порадами моїх добрих старосвітських друзів, я знайшов найкоротший і найлегший шлях позбутися таких бажань і залишитися незворушно спокійним, —

Хто б гордував олімпійським вінком, коли б трапилась певна

Змога й надія без пороху взяти цей дар і без поту?

маючи достатньо тверезе уявлення про свої сили, розуміючи, що на більші справи їх не стане, і зберігаючи в пам'яті слова покійного канцлера Олів'є, який казав, «що французи подібні до мавп, які деруться по деревах, перескакуючи з гілки на гілку, і втихомирюються лише тоді, коли, діставшись аж до верхів'я, світять звідти своєю пані-старою».

Сором собі завдавать тягар непосильний на плечі

І відступать, як вага ноги в колінах зігне.

Навіть ті риси мого характеру, які взагалі годі назвати поганими, в наш час, по-моєму, ні до чого. Притаманні мені поступливість і потульність назвуть, звісно, неміччю та легкодухістю: чесність і совісливість вважатимуть за безглузду церемонність і забобон; щирість і волелюбство затаврують як щось нестерпне, нерозумне, зухвале. Та лихо не без добра! Непогано народитися у спідлений вік, бо проти інших ви недорогим коштом можете уходити за втілення чесноти.

Нині, як друг твій довірені гроші йому не присвоїть

І віддасть тобі лантух старий, повний тьмяних монет,

Чесність така стане чудом, попавши в літопис етруський,

І удостоїться жертви з віночком на шиї вівці.

Жоден з володарів усіх часів і народів не мав більших і певніших шансів добути собі слави найдобрішого і найсправедливішого! Гадаю, не помилюся, коли скажу: перший з них, хто запрагне зискати собі честь і любов таким шляхом, напрочуд дешевим коштом випередить своїх колег. Сила і ґвалт щось можуть, але не все. Купці, сільські судді, рукомесники, як ми бачимо увіч, не поступаються шляхті ні звагою, ні ратною штукою; вони храбрують на полі честі як у гущі січі, так і в герцях; змагаються в чистому полі і боронять міста в горожанських війнах, ба самому князеві нелегко вирізнитися в цій битві. Тож хай він постане у блиску своєї людності, правдивості, вірності, поміркованості, а надто справедливості: то рідкісні, незнані й гнані цноти! Лише добрі почуття люду можуть запевнити йому силу — жодні інші прикмети не з'єднають йому їхніх добрих почуттів, бо самі згадані прикмети найкорисніші для підданців.