Мишель Монтень - Проби

То відбиваєм удар, то завдати й самі поспішаєм.

Усі аргументи ґрунтуються тільки на досвіді, а розмаїття подій дає нам незліченні приклади варіантів. Один наш учений муж заявляє, що якби в календарях, де написано спека, можна було написати мороз, а замість посуха — дощ, тобто перевернути догори дриґом усе, що вони провіщають, і якби він закладався, що справдиться якийсь один із двох прогнозів, він би не надто журився тим, якому з них віддати перевагу, остерігаючись лишень доводити те, що неможливе, скажімо, що буде спека на Різдво або що вдарять морози на ніч Івана Купали. Так само я думаю і про наші політичні суперечки. Хоч би за ким би тягли ви руку, ваша гра, якщо ви не зламаєте надто загальних засад, не гірша від гри ваших супротивників; а проте, на мій суд, у справах громадських навіть найгірший лад, якщо він твердий і вікодавній, ліпший, ніж переміни та новації. Наші звичаї геть зіпсуй й мають дивовижну схильність погіршуватися; серед наших звичаїв та правоустанов багато варварських і справді страхітливих; одначе, зваживши на труднощі, пов'язані з їхньою направою, і на небезпеку перевороту, якою б загрожувало, я б з дорогою душею стромив би палицю в колесо нашого життя і не дав йому котитися далі:

Спробуй навести такий плюгавий і ниций випадок,

Щоб не знайшовся за нього іще куди гірший.

На мою думку, найгірше лихо у нашому панстві — несталість, те, що закони, як одіж, не можуть закріпитися на чомусь певному. Недосконалість якогось ладу ганити простіше простого, бо все, що тлінне, аж роїться від хиб; дуже легко збудити в люду погорду до давнього звичаю; хто брався критикувати його, тому завше сприяв тут успіх. Але створити на руїнах давнього, поваленого ладу новий, кращий, на цьому багато хто з тих, що нищили його, ламав собі зуби. Я у своєму поступуванні не спираюся на власний розум; я радо скоряюся узвичаєному ладові. Щасливий нарід, який те, що йому велять, робить ліпше за тих, що йому велять, і який слухняно йде за кругообігом земних справ та небесних світил. Хто докопується і допоминається, той не звик до погідного і незворушного послуху.

Словом, повертаючись до себе: єдина риса, яка надає мені якоїсь ваги у власних очах, належить до тих, у яких жодна душа ніколи не відчувала браку. Моя вихідна теза посполита, звичайнісінька і давня як світ: хто ж коли вважав, що йому бракує глузду? Таке твердження саме собою суперечливе. Це хвороба, яка не живе там, де помічає сама себе. Вона страх уперта і зазвичай невиліковна, але досить одного погляду пацієнта, звернутого на себе самого, аби прошити її наскрізь і розвіяти її, як сонячний промінь розвіює млу. Оскарження тут рівнозначне виправдуванню, а самосуд означає розгрішення. Не було ще на світі перекупки чи водовоза, які вважали б, що їм бракує олії в голові. Ми легко визнаємо в інших перевагу в хоробрості, силі, досвіді, вмілості, вроді, але перевагою в розумі не поступимося нікому. Що ж до чужої аргументації, продиктованої вочевидь здоровим глуздом, то нам видається, ніби вона так само легко відкрилася б і нам, якби ми поглянули на річ з того самого боку. Натомість знання, стиль та інші такі прикмети, помічені в чужих творах, спонукають нас без опору визнати себе за побитих. Але там, де йдеться про буденні об'яви самої людської мислі, кожен вважає, буцімто і в нього губа не з лопуцька, і недобачає їхньої ваги та вкладених у них зусиль, хіба тільки (та й то навряд!) якщо йому до них як до неба. Але і в цьому разі він осягає правду з великою нехіттю. Хто ясно бачить маєстат чужої думки, той сам підноситься до того самого щабля і підносить свою думку на ту саму висоту. Не дивно, що таке ремесло, що дає мало надії на розголос та славу, що такі писання не вельми шановані.

А потім — для кого ви пишете? Учені, поціновувачі книжки, не визнають жодної іншої вартості, окрім ученості, і жодних інших зразків розумової діяльності, окрім ерудиції та науки. Якщо ти сплутаєш одного Сципіона з іншим, то що ти можеш сказати для них вартісного? Хто не знає Аристотеля, той, за ними, не знає і самого себе. Натомість душі вульгарні й простакуваті не добачають чару та ваги проникливого і високого розумування. З отаких-то двох родів людей складається світ. Третій рід, ті, хто може вас оцінити, — то душі чисті й сильні самі собою, цей останній рід такий рідкісний, що не має серед нас, і цілком слушно, ані імені, ані звання: отож запобігати його ласки — це наполовину змарнований час.