Арістофан - Комедії

(сідає)

Сідаю.

Сократ

А тепер візьми вінок оцей.

Стрепсіад

Вінок? Ой-ой, Сократе! То ви хочете,

Як Адаманта, в жертву принести мене?

Сократ

Та ні. Ми всім, кого ми втаємничуєм,

Так робимо.

Стрепсіад

А що я з того матиму?

Сократ

260В розмові тертим, як мука, розсипчастим

Ти станеш. Не тремти лиш.

(Посипає Стрепсіада борошном) .

Стрепсіад

Зевс! Чи правда ж це?

Обсипаний, я стану й сам, мов борошно.

Сократ

Заспокойся, старий чоловіче, й помовч

та послухай молитви побожно.

(Молиться) .

О владико й державче! Повітря ясне,

що землі широчінь обіймаєш,

Світлосяйний Ефіре і Хмари легкі,

громовинновогнисті богині!

Злиньте вгору, всевладні, свій образ явіть

мудролюбному неба дізнавцю.

Стрепсіад

Постривай, постривай, хоч закутаюсь я,

а то зовсім, до рубчика змокну.

От нещастя! Чому шкіряного бриля

не вдягнув я, виходячи з дому!

(Закутується) .

Сократ

О всечасно шановані Хмари, прийдіть,

звідусіль перед нами постаньте!

270Чи Олімпа священне верхів'я гуртом

сніжносяйливим ви обступили,

Чи в підводних садах Океана-отця

Ведете нероїд хороводи,

Чи із Нільського устя ви зливи-дощу

в золоті набираєте відра,

В Меотійськім болоті туманом лягли,

чи на скелях Міманта льодистих, —

Звідусіль нас почуйте і жертву прийміть,

і цій нашій молитві радійте.

Здалека лунають співи Хмар.

Перша половина хору

Хмари одвічно живі!

Встаньмо, явімося, росяномлисті, легкі, швидкоплинні!

З лона отця Океана бурхливого

Злиньмо на гори високі та бескиди,

280Лісом одягнені,

З далекоглядних верхів неозористих

Гляньмо на ниви родючі, зволожені,

Й ріки, що світлими плетуться хвилями,

І на моря, бурунами запінені.

Сяйвом невтомним виблискує око Ефіру,

Даль у сліпучім промінні.

Скиньмо ж тумани, дощами насичені,

З тіл невмирущих і оком всевидячим

290Землю огляньмо священну.

Гримить грім.

Сократ

О великоповажні Хмари ясні, ви почули мій заклик побожний!

(До Стрепсіада) .

А до тебе долинули їх голоси в божественному гуркоті грому?

Стрепсіад

Та звичайно, й шаную, всечесні, я вас

І на ваше готов гуркотіння

Відповісти своїм: так сполохався я, так увесь я тремчу з переляку.

Вже пробачте — пристойно це буде чи ні, а до вітру повинен я бігти.

Сократ

А ти кинь свої дотепи й жарти дурні й не вдавай балаганного блазня.

Стань побожно й послухай: з піснями сюди наближається рій божественний.

Друга половина хору

Діви, дощами рясні!

300Злиньмо на землю розкішну Паллади,

Ми славне мужами

Прагнем Кекронове місто побачити.

Там невимовні, священні містерії, —

Всім втаємниченим

Двері святилища там розкриваються;

В дар наднебесним богам побудовані

Храми там висяться, пишно оздоблені.

Там найсвятіших блаженні процесії,

Жертви, вінками уквітчані й пишні бенкети, —

310Там цілий рік святкування.

Прийде весна, і на ігрищах Бромія —

Співів змагання і танців загонистих,

Музика флейт гучномовних.

Стрепсіад

Зевсом-батьком благаю, Сократе, скажи, хто ці діви, що так милозвучно,

Так врочисто й велично співають? Скажи,

чи не вславлені то героїні?

Сократ

Зовсім ні, піднебесні то Хмари, людей бистроумних богині великі,

Що дарують нам розуму й мислення міць, і уміння словесно змагатись,

Балакучість, плести небувальщину хист, переконувать, зваблювать словом.

Стрепсіад

От чому, як почув я їх співи лункі, то душа моя злинула вгору

320і дотепних про дим зажадала розмов, і тонких міркувань про тумани,

Щоб думками чиїсь побивати думки, позмагавшись у гострому слові.

Якщо можна, то дуже хотів би тепер я на них подивитися зблизька.

Сократ

Ну, то глянь же сюди, на горбистий Парнет!

Бачу, як вони тихо й спокійно

Звідти сходять додолу.

Стрепсіад

Де, де? Покажи.

Сократ

Он густими надходять рядами

Де по схилах лісних, де й по диких ярах,

стороною.

Стрепсіад

Оце дивовижа!

Я не бачу нічого!

Сократ

Уже під дверми.

Стрепсіад

От тепер я ледь-ледь розбираю.

Сократ