Арістофан - Комедії

Стрепсіад

Ой-ой, ой-ой!

О Зевсе-царю, що за ночі стали в нас!

Без краю ніч! Коли ж то вже розвидниться?

Давно я чув, як проспівали півні десь.

Раби хропуть. Раніше не було б цього.

Ой, скільки ж лиха з війн, бодай пропасти їм!

Вже й слуг не вільно у руках тримати нам.

(Показуючи на сина, що спить поруч) .

А цей моторний парубок без просипу

Вилежує тут нічку й тільки бахкає,

10У п'ять керей козиних весь укутаний.

Ну, що ж, поспім ще трохи й ми, закутавшись.

(Перевертається з боку на бік) .

От горе — не засну ніяк. Гризуть мене

Витрати всякі, ясла та борги мої.

А все через синочка. Чубом вихрячи,

Гасає верхи, править колісницею,

Лиш кіньми й снить. Я ж гину з жаху, дивлячись,

Як з місяцем строк виплати кінчається.

Борги ж ростуть.

(Гукає слугу) .

Гей, хлопче, засвіти ліхтар!

І принеси-бо книгу. Хочу глянути,

20Кому я винен, та підрахувать борги.

Слуга вносить світильник і книгу.

Кому ж я винен?

(Читає) .

«Пасію дванадцять мін».

Як, Пасію дванадцять мін? За віщо це?

«За жеребця таврованого». Лишенько!

Вже краще око витаврувать дав би я!

Фідіппід

(крізь сон)

Не химеруй, Філоне! Навпростець прямуй!

Стрепсіад

Ну, от оте нещастя, що загубить нас!

Йому й у снах лиш гони все ввижаються.

Фідіппід

(так само)

Багато гонів їдеш на змаганні ти?

Стрепсіад

Вже заганяв ти батька до останнього.

30Кому ж і за що винен я, крім Пасія?

«Три міни за колеса й віз — Амінію».

Фідіппід

(крізь сон)

Остигнуть дай і в стайню зажени коня.

Стрепсіад

Мене ти з дому незабаром виженеш!

Нас позови обсіли, й за лихву мене

Всього опишуть.

Фідіппід

(прокинувшись)

Що з тобою, батечку?

Чого ворочаєшся та бурчиш всю ніч?

Стрепсіад

Гризе мене якийсь демарх під ковдрою.

Фідіппід

Чудний же ти! Не заважай-бо спать мені.

Стрепсіад

То й спи собі. Та тільки знай, борги мої

40Тобі ж самому упадуть на голову.

Ох!

Бодай би навіть сваха та загинула,

Що шлюб з твоєю матір'ю нараяла.

Розкішне в мене на селі життя було —

Я безтурботним лежнем на дозвіллі жив,

Серед овець, олив і медоносних бджіл.

Сам селянин, побрався я з небогою

Мегакла, мов сама Кесіра гордою,

Заможною, значною городянкою.

От одружились ми і спати вдвох лягли, —

50Від мене стійлом, вовною й достатком тхне,

Від неї — все духами, поцілунками,

Витратами й жагою коліадською,

А роботяща, — ткать не лінувалася.

Бувало, їй подертий плащ показую

Й кажу: «Щось тонко ти прядеш, дружинонько!»

Слуга

Немає більш оливи у світильнику.

Стрепсіад

Овва! Чи не п'янюга ж цей світильник твій?

Підходь, поб'ю тебе.

Слуга

За віщо ж битимеш?

Стрепсіад

За те, що надто грубий ґніт заправив ти.

(Прогнавши слугу, сам до себе) .

60От народився згодом цей синок у нас —

У мене і дружиноньки ласкавої.

Тут за ім'я ми стали сперечатися.

Вона коня тулила все до імені,

Щоб був Ксантіпп, Харіпп чи Халліппід, а я

Назвати Фідонідом хтів, по дідові.

Довгенько ми змагалися, та зрештою

Назвали сина спільно Фідіппідом ми.

Вона синка голубить, примовляючи:

«От підростеш, і в місто колісницею,

70Як дядько твій Мегакл, поїдеш в мантії».

Я ж мовив: «Підростеш і кози пастимеш,

Як батько, в горах, свій кожух накинувши».

Та слів моїх синочок не послухався, —

І кінську в дім приніс мені пропасницю.

Сьогодні міркував я ніч цілісіньку

Й до засобу чудового додумався:

Якщо умовлю сина — я врятований.

Але спочатку треба розбудить його.

Та як би розбудити лагідніше? Як?

80Мій синку, Фідіппідоньку!

Фідіппід

Чого тобі?

Стрепсіад

А поцілуй мене і праву ручку дай.

Фідіппід

Ну, на! А що?

Стрепсіад

Скажи, чи любиш ти мене?

Фідіппід

Авжеж, клянуся Посейдоном-вершником!

Стрепсіад

Ой, ні! Не треба, ні, не треба вершника!

Цей бог усіх нещасть моїх причиною.

Якщо мене всім серцем щиро любиш ти,

То слухайся, мій синку.

Фідіппід

В чім же слухатись?

Стрепсіад

Переміни свої якшвидше звичаї

Та йди учитися, куди пораджу я.

Фідіппід

90Куди ж це?

Стрепсіад

А послухаєш?