Арістофан - Комедії

Фідіппід

Послухаю,

От Діоніс нам свідок.

Стрепсіад

Ну, то глянь сюди.

Он бачиш там хатину й тин із хвірткою?

Фідіппід

Звичайно, бачу. Що ж із того, татоньку?

Стрепсіад

Це для умів високих школа думання.

Живуть там дивні люди. Як послухать їх,

То небо — горно, що стоїть навколо нас,

А ми у ньому — як малі вуглиночки.

Як дать їм грошей, то навчать однаково

Здолати словом правого й неправого.

Фідіппід

100Та хто ж вони?

Стрепсіад

Як звати їх, не знаю я,

А мудрії з них добрі, запопадливі.

Фідіппід

Тю, знаю. Це хвальки оті, дурисвіти,

Бліда ота босота, злидні зморені —

Сократ безтямний, та і Херефонт із ним.

Стрепсіад

Цить, цить, мовчи! Не говори дурниць таких.

Як до гаразду батька не байдужий ти,

Пристань до них, а кінської зречись їзди.

Фідіппід

Ні, свідчусь Діонісом, хоч би й всіх мені

Ти дарував фазанів Леогорових.

Стрепсіад

110Прошу тебе, мій любий, мій ріднесенький,

Іди учитись.

Фідіппід

А чого учитися?

Стрепсіад

Дві мови, кажуть, є в кмітливих цих людей:

Правдива — краща, й гірша — неправдива є,

І можна, кажуть, мовою облудною

Перемогти, неправим бувши, правого.

Якби навчивсь ти мови неправдивої,

То з тих боргів, що через тебе вліз я в них,

Нікому ні обола не сплатив би я.

Фідіппід

Не згоден я. Бо як би міг я вершникам

120Тоді, змарнілий, схудлий, показатися?

Стрепсіад

Як так, — клянусь Деметрою! — не ждіть тепер

Кормів — ні ти, ні коні й жеребці твої!

Геть, до ворон тебе я з дому вижену.

Фідіппід

Не дасть Мегакл, мій дядько, щоб зостався я

Без коней. От піду до нього — й байдуже.

(Іде геть) .

Стрепсіад

Та й я ж, упавши, довго не лежатиму.

Богам ось помолюся й сам учитися

Подамся зараз до тієї думальні.

Ох, як старому, длявому забудькові

по Отих словесних тонкощів навчитися?

(Йде через хвіртку до сусідньої хатини) .

А все ж піду. Чого б то мав я гаятись?

Чом не постукать в двері? Хлопче, хлопчику!

(Стукає) .

Учень

(виходить)

Геть, до ворон! Хто тут у двері грюкає?

Стрепсіад

Це я, з Кікінни Стрепсіад, Фідонів син.

Учень

От неук, Зевсом свідчусь! Нерозсудливо

Ногою в двері грюкнув так, що викиднем

Я скинуть можу думку ненароджену.

Стрепсіад

Пробач мені, — з селян я темних, здалеку.

То про який це говорив ти викидень?

Учень

140Про це лиш учням знати дозволяється.

Стрепсіад

Кажи, не бійся. Я ж бо й сам прийшов сюди

Як учень, щоб у думальні повчитися.

Учень

То слухай і вважай це таємницею.

Недавно Херефонта запитав Сократ:

На скільки кроків блошачих стрибне блоха?

Одна-бо з них вкусила Херефонта в лоб

І на чоло Сократу перескочила.

Стрепсіад

І як він зміряв?

Учень

Найвлучнішим способом!

Віск розтопивши, взяв блоху і ніжками

150У віск топлений злегка умочив її.

Віск остудивши, мав блошині капці він

І, знявши з ніжок, ними відстань виміряв.

Стрепсіад

Великий Зевсе! Ну й дотепна ж вигадка!

Учень

А що сказав би ти про інший винахід

Сократів?

Стрепсіад

Про який? Прошу, скажи мені.

Учень

Раз Херефонт, сфеттієць, запитав його,

Якої думки він про комариний спів:

Комар гуде гортанню чи гузницею?

Стрепсіад

І що ж сказав про співи комарині він?

Учень

160Він пояснив, що комарине черево

Вузеньке, й через це повітря з силою

Крізь нього тисне до проходу заднього.

Вузьким пройшовши ходом до розширення,

Воно із гузна гучно виривається.

Стрепсіад

То комарине гузно — це сурма якась?

Потрійно ви щасливі, гузн дослідники!

І позову позбутись — це як плюнути,

Якщо й в кишках ви комариних знаєтесь.

Учень

А раз глибока думка через ящірку

170Загинула.

Стрепсіад

Та як це? Розкажи мені.

Учень

Вночі досліджував він обіг місяця,

Й, коли дивився вгору, рот роззявивши,

Його з покрівлі ящірка обгидила.

Стрепсіад

Це ж сміх! Обгидила Сократа ящірка!

Учень

А вчора ми не мали чим вечеряти.

Стрепсіад

Овва! Які ж він роздобув харчі для вас?