Арістофан - Комедії

Лахміття дай із драми найстарішої:

Промова довга перед хором жде мене,

Скажу якусь дурницю — голова злетить.

Евріпід

Чи те лахмання, у якім Еней старий,

Убогий, нещасливий виступав колись?

Дікеополь

420Ні, не Ойнея. Є ще жалюгідніше.

Евріпід

То, може, лахи Фенікса, сліпця того?

Дікеополь

Був інший хтось у тебе, ще нужденніший.

Евріпід

Якого ж лаття, чоловіче, ще тобі?

Про Філоктета думаєш злиденного?

Дікеополь

О ні, був інший, незрівнянно вбогіший.

Евріпід

Беллерофонт кульгавий теж у мене мав

Смердюче дрантя. Ти про нього думаєш?

Дікеополь

Ні, не про нього, хоч і він каліка був,

Зухвалець, і базіка, і прошак нудний.

Евріпід

430Ах, Телефа-місійця!

Дікеополь

Тьху! Згадав-таки!

Його, його ганчір'я подаруй мені!

Евріпід

Гей, рабе, принеси-но руб'я Телефа.

Лежить воно десь зверху, на Фієстовім,

Там же й Іно є шмаття.

Раб

Бачу. Ось воно.

(Подає Дікеополеві) .

Дікеополь

О всевидющий Зевсе, наскрізь бачиш ти,

Вдягни ж мене, як можеш, найнужденніше.

(До Евріпіда) .

Якщо цей мотлох ти зичливо дав мені,

То хай вже цілість буде: подаруй іще

Місійську шапку, щоб укрити голову.

440Я нині мушу жебраком прикинутись:

Собою бути — іншим видаватися.

Щоб глядачі пізнали з перших слів мене,

А ті, що в хорі, — щоб зостались дурнями.

Тоді ще я словами посміюся з них.

Евріпід

Бери. Тонкий і мудрий, бачу, задум твій.

Дікеополь

Щасливий будь, а Телеф… Ні, мовчатиму,

В мені промова, чую, визріває вже.

Ще б костура якого — й до побачення.

Евріпід

(даючи палицю)

Бери й покинь ворота твердокамінні!

Дікеополь

450О серце, бачиш, як з двора женуть мене!

А я того, й того ще, і того хотів.

Тож причепись, уприся, докучай йому.

Дай кошик надгорілий від світильника,

О Евріпіде.

Евріпід

Що ж ти з ним робитимеш?

Дікеополь

Та так, нічого. Варт би мати все-таки.

Евріпід

Це вже зухвальство! Геть-но,

геть з очей моїх!

Дікеополь

Гай-гай… Щасти тобі так само, як і матері.

Евріпід

(даючи йому дірявий кошик)

Ну геть же, геть од мене!

Дікеополь

Ще одну лиш річ

Прохаю в тебе: глечик дай надщерблений.

Евріпід

460Візьми і йди вже! Гість такий — то нудь одна.

Дікеополь

(до себе)

А сам він скільки люду міг занудити!

Прошу востаннє, Евріпіде, милий мій, —

Дай отой глечик, що заткнутий губкою.

Евріпід

Зруйнуєш, чоловіче, всю трагедію!

Візьми і забирайся!

Дікеополь

Йду вже, йду тепер.

(Виходить) .

Чекай… О горе! Ще забув я річ одну,

Потрібну до зарізу, Евріпідоньку.

Візьму її швиденько — і нема мене:

Зела сухого дай мені до кошика.

Евріпід

470Кінець. Бери вже. Прощавай, трагедіє.

Дікеополь

Ну все, пішов я. Бачу й сам, що надто вже

Терпінням величавим зловживать я смів.

(Повертається знову) .

Пропав, пропав я! Річ якнайважливішу

Забув узяти. Милий Евріпідоньку,

Найкращий, найсолодший! Бий тут грім мене,

Коли до тебе просьбу мав би ще якусь,

Крім однієї, справді вже останньої:

Капусту дай ще, попроси у матері.

Евріпід

Це насміх. Зачиніте ж двері ковані!

Театральна машина повертається.

Дім Евріпіда зникає.

Дікеополь

480О серце, без капусти йти доводиться.

Чи відчуваєш, на яку борню йдемо,

Поклавши за лаконців заступитися?

Вперед же, серце! Ось уже й мета близька.

Ти що? Снаги ж у тебе Евріпід улив

Доволі, тож кріпися, серце втомлене.

Туди прямуй-но, там, сміливо голову

Приклавши до колоди, чесно все скажи.

Сміліш! Тобою, серце, я захоплений.

Хор

Ну що скажеш нам?

490І що вдієш тут?

Згубив сором ти,

згубив совість ти:

Для міста, у заставу давши голову,

Один-єдиний смієш всім перечити,

та ще й кирпу гнеш?

Давай, починай!

Ти ж сам — чи ж не так?

Просив слова в нас.

Дікеополь

Ви, глядачі, не дуже ображайтесь тим,

Що я, жебрак останній, до промови став

У справах міста, і то де? В комедії.

500Та доля правди не чужа й комедії.

Незвично, але чесно говоритиму.

Цим разом не засудить і Клеон мене,