Арістофан - Комедії

Вилий нам піснею.

Над вогнем — іскор сніп.

Міх сопе, дмухає,

Рибка на пательні у підливі зарум'янена

Смажиться — потріскує, і хліб уже вимішують.

670Тож приходь, не барись.

Ми давно ждем тебе,

Музо життєрадісна і пристрасна,

Серце нам

Запали

Піснею!

Провідця першої половини хору

Ми, діди, сьогодні в гніві; ми до міста чуєм жаль.

Чи ж не ми ще юнаками кров лили в боях морських,

І таку подяку маєм, хліб такий на схилі літ?

Сивих, немічних, похилих, ще й під суд оддаєте

680На потіху тим хлопчиськам, жовтодзьобим риторам?

Що ми нині? Пучка духу, ледь живі, напівглухі.

Посох цей — опора наша, Посейдон — наш опікун.

Ледве плямкаючи ротом, стоїмо перед судом,

На біду й сльозяться очі — вже й не суд, а мла якась.

А промовець не вгаває, так і сипле, мов з мішка,

Хитромудрими словами, заганяє нас у кут.

Раз у раз дає питання, ловить нас у сіті слів,

Ось Тіфона рве, шматує, душу всю вимотує.

Він же мимрить щось під носом і, осуджений таки,

690Йде додому, стріне друга й нарікає, сльози ллє;

«Наскладав було на гріб я — суд проклятий все зідрав».

Друга половина хору

Чи ж не гріх, не ганьба

дідуся сивого

На суді мучити?

Він не раз у боях

Піт жаркий витирав

на чолі мужньому,

Край свій захищаючи на полі Марафонському.

О, під Марафоном ворогів колись гонили ми!

А тепер гонить нас,

і то хто? Дурень цей

Гонить, переслідує, замучує,

700Що на те

Скажеш ти,

Марисію?

Провідця другої половини хору

Чи годиться це, щоб літній і поважний Фукідід

Пропадав у тому суді, мов у скіфському степу,

Щоб синок Кефісодема так обплутував його?

Я аж плакав з люті й жалю, дивлячись, як бовдур той,

Скіфський найманець, крутив ним, дідусем, туди й сюди.

О коли б то Фукідіду та й не ті роки тепер, —

Ну тоді усій Ахеї він такого б не простив,

А з десяток тих Еватлів заразом би він поклав.

Лук напнувши, перебив би він усю рідню його,

Лиш гукнув би, — полягло б там десять тисяч лучників.

А якщо заповзялись ви сон псувати дідусям, —

Хоч змініть порядок суду, розгляд справ хоч розділіть:

З дідусем — дідусь беззубий хай говорить на суді,

З молодим же — товстозадий балакун Алківіад.

І надалі хай так буде: хай всі вироки у нас

Дідусеві дід виносить, молодому — молодий.

З дому виходить Дікеополь. В руках у нього — три батоги.

Дікеополь

Ось межі мого ринку. Можуть вільно тут

720Усі пелопоннесці, беотійці всі

І всі мегарці різними товарами

Зі мною торгувати, лиш не з Ламахом.

Наглядачами ринку згідно з жеребом

Три батоги лепрейські нині обрано.

Донощикам з'являтись — заборонено,

Підлиз усяких — це також стосується.

Стовпа ще треба вбити з договором тим, —

Ось тут найкраще, — щоб усяк читати міг.

(Заходить у дім) .

Появляється мегарець з двома дівчатками.

Мегарець

Вітай, афінський ринку, наша радосте!

730Cтуживсь я за тобою, мов за матір'ю.

(До дівчаток) .

Ну, ворушіться, кляті, ну, бідо моя!

Скрізь нишпорте, мо', кусень хліба знайдете.

А покрутіть-но, поміркуйте шлунками,

Чи вас продати, чи морити голодом?

Дівчата

Продай, продай нас!

Мегарець

Я й сам не проти, та чи є купець такий,

Що вас придбав би на здорову голову?

Є спосіб! По-мегарськи піддурю його:

Як поросят продам вас. Лиш копитця ті

740Вдівайте хутко, щоб одразу бачили,

Що мати ваша — це свиня, й не будь-яка.

А вернетесь додому — на той раз уже,

Клянусь Гермесом, з голоду попухнете.

Ще рильця поросячі надягніть собі.

Тепер до міха, гайда!

Зодягає двох дівчаток і саджає їх у мішок.

Та кричіть-но там

На ціле горло, рохкайте і хрюкайте,

Як поросята під ножем на вівтарі.

А я гукну тим часом Дікеополя.

Гей, купиш поросяток, Дікеополе?

З дому виходить Дікеополь.

Дікеополь

750Ти хто, мегарець?

Мегарець

Так. Поторгувать прийшов.

Дікеополь

Ну як там справи?

Мегарець

Добре. Голодуємо.

Дікеополь

(дивиться на міх)

Не зла музика. Ще й флейтист би здався тут

А, крім голодування, що ще робите?

Мегарець

Та так, усяке… Ось як я ішов сюди,

В мегарській раді всі ламали голови

Над тим, як би то швидше місто знищити.

Дікеополь