Арістофан - Комедії

Корифей

Горе! Кошик цей — земляк мій, з одного ми дему з ним.

Не роби того, благаю, не роби, молю тебе!

Дікеополь

Що ж, кричіть. Тепер-то я вже не бажаю

й чути вас.

Друга половина хору

О невже, невже загине кошик цей, мій побратим?

Дікеополь

А мене, мене ти слухав, як просив я і благав?

Друга половина хору

Що ж давай,

розкажи.

Ми тебе

слухаємо,

340Як з лакедемонцями здружився ти,

Знюхався,

Кошичка улюбленого я під ніж

Не віддам.

Дікеополь

Ви спочатку все каміння повитрушуйте з плащів.

Друга половина хору

Ось, поглянь:

камені вже

витрушені.

Тож і ти

ніж одкинь.

Дікеополь

Може, ще хтось каменюку під полою приховав?

Друга половина хору

Ось вони,

як один,

глянь, на купу витрушені.

Нас не муч

видумками,

хитрощами —

ніж одкинь!

Ось під вітром

поли наші

лопотять —

маються.

Дікеополь

Ага, таки притихли, а то мить іще, —

350Й коли б отак дуріли по-ахарнському,

Парнеського вугілля б ви позбулися.

А клятий кошик з переляку сажею

Мене намазав, наче каракатиця.

Біда, коли глупота вдарить в голову:

Хапають каменюки, щось викрикують,

Розумного й не чують. Ось і я хотів

Сказати про лаконців, що на думці мав,

Поклавши на колоду свою голову, —

А головою дорожу я все-таки.

Перша половина хору

360Де ж колода ця?

Ну тягни ж її.

Ми ждемо тепер,

що казатимеш

Ти, дурисвіте.

Я й сам знати б рад,

Як повчати нас,

дурню, будеш ти.

Провідця першої половини

хору

Ну що ж, тягни колоду й, мов осуджений,

Як сам постановив ти, промовляй до нас.

Дікеополь викочує з двору колоду.

Дікеополь

Ну ось колода, гляньте, люди, он яка,

А ось який промовець, мов мізинчик той.

Але не бійтесь, хитрувать не думаю,

370Хоч і тремчу весь! Я-то добре знаю вже

Селянську вдачу: їм, як дітям, радісно,

Коли якийсь базіка щедро хвалить їх

І місто їхнє, хоч би й незаслужено.

Тоді й брехня їм видається правдою.

Але й старих я знаю: їм не терпиться

Когось дійняти до живого вироком.

Мене торік самого мав загнати вже

Клеон до гробу — все через комедію:

Притяг мене до ради й ну блювати там

380Мені брехнею в очі, лютий, в піні весь,

Мов Кіклобор у повінь, так що, тямлю я,

З отих помиїв ледве-ледве випірнув.

Отож дозвольте, поки мову мовити,

Вдягти найгірший одяг на всяк випадок.

Друга половина хору

Ти що? Крутиш вже?

Кинь ті видумки!

Дарма гаєш час.

Чуб Гієроніма

Густий-прегустий

мерщій випроси,

390Cтань невидимим —

ось рятунок твій.

Скоріш пригадуй хитрощі Сізіфові,

Бо відсіля так легко не втекти тобі.

Дікеополь

Ну що ж, пора кріпитись, як ніколи ще:

До Евріпіда доведеться рушити.

(Стукає в двері) .

Дікеополь

Гей, рабе!

Раб

Хто там?

Дікеополь

Чи хазяїн дома твій?

Раб

І так, і ні. Розумний — не здивується.

Дікеополь

(сам до себе)

І так, і ні? Щось дивно…

Раб

Що тут дивного? —

Душа пісні складає хтозна-де тепер,

Не дома, тобто; сам же — дома, високо

400Трагедію він творить.

Дікеополь

О блажен той муж,

У кого на хазяйстві навіть раб мудрець!

(До раба) .

Поклич його.

Раб

Не можу.

Дікеополь

Спробуй все-таки.

Я, бач, упертий, буду в двері гримати.

Гей, Евріпіде, Евріпідоньку!

Якщо ти смертних слухав, то й мене почуй.

З Холлід я, Дікеополь, тебе кличу тут.

Евріпід

(ізсередини)

Не маю часу.

Дікеополь

Спустися.

Евріпід

Ні, не можу.

Дікеополь

Ну, а все-таки.

Евріпід

Ну що ж, хіба спущуся — сходить ніколи.

За допомогою театральної машини повертається декорація, і видно кімнату, де, лежачи на постелі, складає трагедію Евріпід. Довкола — театральні маски, одяг, усяке начиння.

Дікеополь

410Гей, Евріпіде!

Евріпід

Що там?

Дікеополь

Хоч на ноги стань,

Як твориш. Хай один хоч, не кульгаючи,

Герой твій ходить. Дай мені з трагедії

Якоїсь лахманини. Ти ж дідів одних

У світ пускаєш. Глянь, прошу навколішках —