Оноре де Бальзак - Ежені Гранде. Селяни

Невеличкі двері вели в коридор, з половини якого починалися дерев'яні сходи. При вході в нижній поверх видно було двері у велику залу в три вікна, що дивилися на майдан. Кухня, розташована під сходами, виходила вікнами на старанно бруковане подвір'я з брамою на вулицю. Такий був нижній поверх.

У другому поверсі було три кімнати, а над ними маленьке приміщення на горищі.

Дров'яний і каретний хліви, а також стайня під прямим кутом прилягали до кухні. Над цими легкими будовами було влаштовано сіновал, комору на фрукти і кімнату для прислуги.

Пташня, корівня й повітка для свиней були звернуті фасадом до будинку.

Сад, площею приблизно в арпан, обнесений стіною, був типовим садом кюре, тобто повним шпалерних і фруктових дерев, виткого винограду, з доріжками, посипаними піском та обсадженими низькими деревцями, і квадратними грядами городини, удобреними кінським гноєм.

Вище до будинку прилягала друга обсаджена деревами ділянка, обнесена живоплотом, достатня, щоб дві корови могли знайти корм в усяку пору року.

Всередині будинку зал, обшитий деревом заввишки по лікоть, був обклеєний старими шпалерами. Горіхові меблі, потемнілі від старості й оббиті ручною вишивкою, гармоніювали з дерев'яною обшивкою стін і дерев'яною ж підлогою. На стелі виступали три пофарбовані сволоки, а проміжки між ними були підшиті дошками. Камін горіхового дерева з дзеркалом над ним у якійсь чудернацькій рамі не мав ніяких прикрас, крім двох мідних яєць на мармурових підставках; яйця ці рознімалися навпіл, і перевернута верхня половина являла розетку підсвічника.

Ці двокінцеві підсвічники, оздоблені ланцюжками, винахід часів Людовіка XV, тепер трапляються досить рідко. Біля стіни, проти вікон, на зеленій із золотом тумбочці, стояв звичайний, але чудовий годинник. Завіскам, що порипували на залізних прутиках, було років із п'ятдесят; їх бавовняна тканина в клітку, схожа з матрацною обшивкою, де чергувалося рожеве з білим, мала індійське походження. Буфет і обідній стіл доповнювали цю обстановку, яка, до речі, утримувалась у винятковій чистоті.

Біля каміну стояло величезне крісло, спеціальне сидіння Рігу. У кутку, над маленькою конторкою, що правила йому за письмовий стіл, висів на найпростішому цвяшку камінний міх, — джерело добробуту Рігу.

Із цього стислого опису, стиль якого суперничає з оголошенням про продаж майна, легко здогадатися, що обстановка двох кімнат, які належали панові й пані Рігу, мала зводитися лише до найпотрібнішого; але було б помилкою думати, що ця нечисленність могла виключити добротність речей. Наприклад, найвимогливіша чепуруха прекрасно відчула б себе у ліжку Рігу, з прекрасними тюфяками, з простиралами з тонкого полотна, з периною, яку колись купила благочесна богомолка для якогось абата, і з дебелими завісками, що були надійним захистом від найменшого вітерця. Таке ж було все, як побачимо далі.

Цей скнара насамперед привів свою дружину, яка не вміла ні читати, ні писати, ні рахувати, до цілковитої слухняності. Від управительства в небіжчика ця бідна істота скінчила служницею свого чоловіка, варила й прала йому з найменшою лише допомогою дуже гарненької дівчини, на ім'я Анет, дев'ятнадцяти років віком, яка так само підкорялась Рігу, як і її пані, і одержувала тридцять франків на рік.

Висока, сухорлява й худа пані Рігу, жінка з жовтим обличчям і червоними плямами на вилицях, з головою, незмінно пов'язаною фуляровою хусткою, у тій самій спідниці цілий рік, не виходила з дому на дві години в місяць і всю діяльність свою присвячувала тим дрібним турботам, які захоплюють служницю, віддану обслуговуваному домові. Найпрозірливіший спостерігач не знайшов би в ній і слідів тієї розкішної талії, рубенсівської свіжості, пишної гладкості, чудесних зубів і дівочих очей, які колись привернули на юну дівчину увагу кюре Нізрона. Єдині пологи, які привели на світ її дочку, пані Судрі-молодшу, вкрали її зуби, спричинили випадіння вій, потьмянили очі і згубили колір обличчя. Здавалося, що перст божий покарав коханку священика. Як і всі багаті сільські хазяйки, вона втішалася видовищем своїх шаф, набитих шовковими вбраннями, почасти тільки скроєними, почасти ж пошитими і ні разу не надягнутими; мереживами, коштовними речами, що служили їй тільки на те, щоб збуджувати гріх заздрощів і мрії про її найшвидшу смерть у молоденьких служниць Рігу. Це була одна з тих істот, напівжінок, напівтварин, які народжуються, щоб жити інстинктами. При безкорисливості колишьої красуні Арсени заповіт покійного кюре Нізрона на її користь був би незрозумілим без однієї ні цікавої пригоди, яка викликала його і яку слід розповісти у повчання багатотисячному племені спадкоємців.