Оноре де Бальзак - Ежені Гранде. Селяни

— Уряд інакше й не каже, він зобов'язаний так казати, наш бідний уряд, — сказав Фуршон, зненацька охоплений ніжністю до уряду. — Мені шкода його, отой бідний уряд… Нещасний він, без копійки за душею, як і ми… А це ж безглуздо для уряду, який сам робить гроші. Ах, якби я був урядом!

— Але, — вигукнув Курткюїс, — мені казали у Віль-о-Фе, що пан де-Ронкероль говорив у Зборах про наші права.

— Це писано в газетині пана Рігу, — сказав Водуайє, що умів, як колишній польовий сторож, читати й писати, — я сам читав…

Незважаючи на свої вдавані ніжності, старий Фуршон, як багато простих людей, що в них здібності загострювалися від сп'яніння, стежив зірким оком і чуйним вухом за цією суперечкою, якій надавали особливої цікавості окремі розмови по кутках. Раптом він, підвівшись, виступив на середину кімнати.

— Послухайте старого, він п'яний, — сказав Тонсар, — у нього тепер дві хитрості: і своя, і вина…

— Ще й іспанського!.. Це вже буде три, — перервав його Фуршон, вибухаючи сміхом фавна. — Дітки мої, не треба бити просто в лоб, ви на це занадто слабкі; візміться-но за цю справу хитренько!.. Вдавайте мертвих, лежіть, як ті собаки. Маленька пані вже досить налякана, ну, незабаром усе прийде до мети, вона поїде звідси, а Оббивальник помчить за нею, бо це його пристрасть. От план. Але, щоб прискорити їх від'їзд, моя порада — відняти від них їхнього порадника, їхню головну силу, нашого шпигуна, нашу мавпу.

— Кого ж це?

— Ет, це клятий кюре, — сказав Тонсар, — виловлювач гріхів, який хоче годувати нас причасними облатками…

— Так, то правда! — вигукнув Водуайє.— Ми були щасливі без кюре. Треба покінчити з цим богоїдом, от де наш ворог!

— Шмаркач, — продовжував Фуршон, наділяючи абата Бросета прізвиськом, яким той був зобов'язаний своєму кволому виглядові,— міг би, мабуть, спокуситися якою-небудь бестією в спідниці, бо він занадто додержується вже всіх постів. А ми зчинили б такий галас, якби він спіймався на гарячому, що єпископ мусив би його перекинути в інше місце. От коли зрадів би по-диявольськи наш добряк Рігу… Якби Курткюїсова дочка погодилася розлучитися із своєю оссерською пані,— вона, при її красі, та ще вдавши святошу, могла б врятувати вітчизну. Раз-два, і все!

— А чому б тобі не взятися за цю справу? — шепнув Годен Катрін. — Тобі дали б цілий кошик золотих, щоб замазати скандал, і ти одразу ж стала б тутешньою хазяйкою…

— Чи будемо ми збирати колоски, чи не будемо? — сказав Бонебо. — Мені ж начхати на вашого абата. Я з Коншів, а в нас там нема попа, щоб ворушити наше сумління своїм бубонцем.

— Стривайте, — запропонував Водуайє,— треба сходити розпитати старого Рігу, який знається на законах, чи може Оббивальник заборонити нам збирати колоски; і він нам скаже, чи є в нас на це право. Коли ж Оббивальник робить за законом, тоді доведеться, як сказав наш старий, піти на хитрощі…

— Без крові не обійдеться, — похмуро сказав, підводячись, Ніколя, випивши цілу пляшку вина, яке весь час підливала Катрін, щоб перешкодити йому говорити. — Коли ви мене послухаєтесь, ми покінчимо з Мішо! Але всі ви трухлятина й погань!

— Тільки вже не я! — вигукнув Бонебо. — Якби я знав, що ви притримаєте свої язики, я б взявся послати на той світ Оббивальника!.. От була б втіха всадити йому сливу в пузо! За одним разом помстився б я всій смердючій офіцерні!

— Так, так, — вигукнув Жан-Луї Тонсар, який почасти вважався за сина Гобертена; він тільки недавно зайшов у шинок слідом за дядьком Фуршоном.

Цей хлопець, що кілька місяців залицявся до гарненької служниці Рігу, успадкував від свого батька вміння підстригання живоплотів та грабових алей і всякого іншого підстригання . Буваючи в заможних домах, він розмовляв з хазяями й прислугою, набирався від них думок, які зробили з нього, людини з сімейними здібностями, пройдисвіта. І справді, далі можна буде побачити, що, звернувши свої погляди на служницю Рігу, Жан-Луї цілком виправдував добру думку про його прозірливість.

— Ну, що ти маєш, пророче? — сказав шинкар синові.

— Я скажу, що ви граєте на руку нашим буржуа, — заявив Жан-Луї.— Полякати власників Егів, щоб утвердити за собою свої права, — це добре, але виганяти їх звідси й примушувати продати Еги, як хочуть усі буржуа з долини, — це проти наших інтересів. Якщо ви сприятимете поділові великих маєтків, звідки ж візьмуться володіння на продаж під час майбутньої революції? Ви б тоді мали землю за безцінь, як одержав її Рігу; коли ж ви її сунете в горлянку нашим буржуа, буржуа вам вихаркнуть її назад дуже виснаженою й за високу ціну; ви працюватимете на них, як усі, хто тепер працює на Рігу. Гляньте-но на Курткюїса!..