Оноре де Бальзак - Ежені Гранде. Селяни

Його незмінний костюм складався з довгого синього сюртука з коміром військового крою, з чорного галстука, штанів і широкого жилета чорного сукна, його черевики на товстій підошві були споряджені цвяхами зовні, а зсередини — короткими шкарпетками, які зимовими вечорами в'язала йому дружина. Анет і її пані в'язали й панчохи для пана.

Рігу був на ім'я Грегуар. Друзі його ніяк не хотіли відмовитися від різних каламбурів, які дозволяла початкова буква Г його імені, хоч, внаслідок надмірного користування, вони за тридцять років дуже зносились. Його найчастіше вітали «Грігу» (Г. Рігу), тобто скнара.

Хоч цей начерк і змальовує характер Рігу, ніхто ніколи не уявить, до чого, при цілковитій відсутності опору і в повній самоті, колишній бенедиктинець підніс мистецтво егоїзму, уміння добре пожити й сластолюбність в усіх її видах. Насамперед, він завжди обідав сам, причому йому прислужували його дружина і Анет, які самі обідали, разом з Жаном, після нього, на кухні, поки він перетравлював свій обід і просипав свій хміль, проглядаючи новини.

На селі не знають назв газет, вони всі звуться новинами .

Обід, як і сніданок та вечеря, завжди складався з найсмачніших страв і був приготовлений з тим знанням справи, що відрізняє економок кюре між усіх інших куховарок. Пані Рігу двічі на тиждень власноручно збивала масло. Вершки входили, як складова частина, в усі соуси. Городина збиралася так, щоб прямо з грядок попасти в каструлю. Звикши їсти зелень та городину, які пережили своє друге проростання, виставлені проти сонця в заразі вулиць, у бродильному середовищі крамниць, обприскувані фруктівниками, які надають їм таким способом лише найбільш обманливої свіжості,— парижани не знають дуже тонкої чарівності, яку містять у собі ці продукти, що їм природа дала минущі, але могутні властивості, коли їх їсти, так би мовити, «живцем».

Суланжський м'ясник доставляв тільки найкраще м'ясо, побоюючись втратити такого покупця, як грізний Рігу. Вирощена вдома птиця повинна була мати виняткову делікатність смаку.

Ця, доведена до святенності, дбайливість охоплювала всі речі, призначені служити Рігу. Коли туфлі цього витонченого телеміта [90]були з грубої шкіри, то високоякісна ягняча шкірка йшла на їх підкладку. Коли він носив сюртук з товстого сукна, то тільки тому, що воно не торкалося тіла, бо сорочка його, випрана й вигладжена вдома, була виткана найумілішими пальцями Фрісландії. Його дружина, Анет і Жан пили місцеве вино, вино, яке Рігу лишав із свого врожаю; але в його особистому льосі, повному, як бельгійський льох, найдобірніші бургундські вина стояли поруч з бордоськими, шампанськими, русійонськими, ронськими й іспанськими винами, купленими за десять років уперед і розлитими в пляшки братом Жаном. Привезені з островів лікери мали своє походження від мадам Анфу [91]; лихвар запасся ними до кінця днів своїх під час продажу якогось бургундського замку.

Рігу їв і пив не гірше за Людовіка XIV, як відомо, одного з найбільших відомих ласунів, і це відкриває значність витрат на більш ніж сластолюбне життя. Обережний і скритний у своїй потайній марнотратності, він торгувався за кожну дрібницю, як уміє торгуватися тільки духовенство. Замість незліченних заходів обережності, щоб уникнути обману при купівлі, хитрий чернець лишав у себе зразок товару і вимагав підписати угоду; а коли його вина або припаси одержувалися з іншого місця, він застерігав, що при найменшій ваді відмовиться прийняти товар.

Жан, завідувач фруктового саду, навчився зберігати найкращі сорти фруктів, відомих у департаменті. Рігу на Великдень їв яблука, груші, а іноді й виноград.

Ніколи жодний пророк, здатний зійти за бога, не знав такої сліпої покори, як Рігу в найменших своїх примхах. Рух його густих чорних брів кидав його дружину, Анет і Жана у смертельний трепет; він міцно тримав у руках цих трьох рабів безліччю дрібних обов'язків, що обплітали їх, наче ланцюгами. Щохвилини ці нещасні почували себе під гнітом якоїсь обов'язкової роботи, або догляду хазяїна; вони під кінець дійшли до того, що знаходили певну чарівність у цих безперервних роботах; вони більше не нудьгували. Усі троє мали благополуччя цієї людини за єдиний і головний зміст своїх завдань.

З 1795 року Анет була десятою гарненькою служницею, взятою Рігу, який похвалявся дістатися до домовини на перекладних із молоденьких дівчат. Прийшовши до нього в шістнадцять років, Анет у дев'ятнадцять років мала одержати розрахунок. Кожна із цих служниць, дуже старанно вибраних в Occepі, Кламсі й Морвані, приваблювалась обіцянкою прекрасного майбутнього; але пані Рігу вперто жила! І завжди, через три роки, якась сутичка, викликана зухвалістю служниці щодо бідної пані, незмінно закінчувалась її звільненням.