Оноре де Бальзак - Ежені Гранде. Селяни

— Ти боїшся, — тихо сказав лихвар, кидаючи на Сібіле погляд, який через підозру, що охопила його, втратив свою звичайну тьмяність і став страшним. — Ти приміряєш, чи не вигідніш тобі перейти на бік пана графа де-Монкорне?

— Я не дуже виразно бачу, де ж я візьму, коли ви поділите Еги, ті чотири тисячі франків, які я щороку чесно відкладаю уже протягом п'яти років, — одверто сказав Сібіле. — Пан Гобертен мені в свій час понадавав якнайкращих обіцянок; наближається розв'язка, буде напевне бійка: одна справа обіцяти, а друга — виконати свою обіцянку після перемоги.

— Я з ним поговорю, — спокійно відповів Рігу. — А поки, от що б я відповів, якби оправа мене обходила: «Уже п'ять років, як ти приносиш панові Рігу щороку по чотири тисячі франків, і ця славна людина дає тобі сім з половиною процентів, що становить сьогодні двадцять сім тисяч франків на твоєму рахунку завдяки наростанню процентів; але, через те, що є угода з приватними підписами між тобою і Рігу, то егський управитель буде звільнений у той самий день, коли абат Бросет покладе вказану угоду перед очі Оббивальника, особливо після анонімного листа, що з'ясує йому твою двоїсту роль. Отже, тобі краще полювати разом з нами, не вимагаючи собі заздалегідь шматка здобичі, тим більше, що пан Рігу, зовсім не зобов'язаний за законом платити тобі по сім з половиною процентів і нараховувати проценти на проценти, міг би зробити реальну пропозицію про уплату тобі тільки номінальної суми — двадцяти тисяч франків; і перед тим, як ти дочекаєшся помацати їх своїми руками, твою справу, продовжену тяганиною, буде ще розглядати віль-о-фейський суд. Поводячися з розумом, ти після того, як пан Рігу стане власником твого егського павільйону, зможеш пустити в оборот твої тридцять тисяч франків разом з іншими тридцятьма тисячами, які тобі міг би довірити Рігу, а це було б тим вигідніш тобі, що селяни накинуться на поділені ділянками егські землі, наче гайвороння на падло». От що міг би тобі сказати пан Гобертен; я ж не маю чого розмовляти з тобою, це мене зовсім не обходить… Гобертен і я маємо підставу бути невдоволеними цим сином народу, який б'є рідного батька, і ми здійснимо свою думку. Може, друг Гобертен і має в тобі потребу, я ж не потребую нікого, бо всі мені віддані. Ну, а щодо хранителя печаті, то їх же досить часто змінюють, тоді як ми завжди лишаємося тут.

— Ну, одне слово, ви сповіщені,— сказав Сібіле, почуваючи себе побитим, наче осел.

— Сповіщений про що? — лукаво спитав Рігу.

— Про наміри Оббивальника, — покірно відповів управитель. — Він помчав у префектуру, вкрай оскаженілий.

— Нехай собі мчить! Якби пани Монкорне не ламали коліс, що стали б робити каретники?

— Я принесу вам сьогодні тисячу екю на одинадцяту годину ввечері…— сказав Сібіле. — Але вам, далебі, слід би трохи просунути мої справи, відступивши мені кілька ваших прострочених застав… з тих, що дали б мені змогу одержати дві-три гарні ділянки землі…

— В мене є застава Курткюїса, та я сам не хочу його чіпати, бо він найкращий стрілець у департаменті; коли ж я передам її тобі, ти зробиш вигляд, що притискуєш цього бідняка в інтересах Оббивальника, отже ми вбили б двох зайців одразу; Курткюїс буде здатний на все, побачивши себе нижче за Фуршона. Він остаточно вимотався на своїй Башльрі; він добре угноїв землю, обсадив усю огорожу саду шпалерами. Ця садибка коштує чотири тисячі франків; граф охоче дасть їх тобі за три арпани землі, сусідньої з його мисливськими ділянками. Якби Курткюїс не був розмазнею, він міг би виплачувати свої проценти самою тільки дичиною.

— Ну що ж, то перепишіть на мене цей борг, я дещо матиму на цій справі. Будинок і сад дістануться мені майже за ніщо; граф купить три арпани.

— Яку ж частку ти даси, мені?

— Господи! Ви здатні видоїти й бика! — вигукнув Сібіле. — А я щойно витягнув в Оббивальника наказа впорядкувати збирання колосків згідно з законом…

— Ти цього домігся, синку? — сказав Рігу, який кілька днів тому подав Сібіле думку про ці утиски, рекомендувавши порадити їх генералові.— Тепер ми його тримаємо, він загинув; але недосить тримати його за один кінець мотузки, треба обв'язати його з усіх боків, наче пачку тютюну! Відсунь засувки, синку; скажи дружині дати мені каву та лікер, а Жанові звели запрягати. Я поїду в Суланж. До вечора! Здоровий був, Водуайє,— сказав колишній мер, побачивши колишнього польового сторожа. — Ну, що там такого?

Водуайє розповів про все, що діялося в шинку, і спитав думки Рігу про законність розпоряджень, задуманих генералом.