Віктор Астаф’єв - Сучасна російська повість

— Ганьба! — суворо сказав Дід. — Виселити в необжиті райони.

— Мало того: він почав співати! Сусіди, звісно, обурились: попросили вгамуватись. І знаєте, що він відповів? «Я, — каже, — не знав, що в будинку така звукопроникли-вість».

— А ось це вже нахабство, — сказав Батько Нареченої. — Він не знав, що в будинку така звукопроникливість! Наївна дитина!

— В наш час багато на наїв працює, — сказав Незрозуміло хто. — У нас в інституті один хлопець теж… «Я, — каже, — не знаю, чому Ремарк — це погано…»

— Пробрати разок гарненько — довідається, — порадив Дід.

У двері постукали.

— Ввійдіть, — сказав Батько Нареченої.

Вбігла Сусідка, подруга Нареченої.

— Боже мій!.. Катря…

— Зіна!..

Вони обнялись.

— Катре!..

— Зіно!..

— Катько!..

— Зінко!..

Семен Кузьмович засміявся, махнув рукою й вийшов.

— Ну, тепер балачкам краю не буде, — вдавано розгнівався Дід і повернувся до Незрозуміло кого. — А ви що, теж пишете, хлопче?

— Так.

— Про що, коли не секрет?

— Річ називається «Три товариші» — на зло Ремарку. Діють троє друзів: Митько, Толик і Боб. Вони спершу помиляються, згодом знаходять себе. А потім я писатиму ще одну річ — на зло Хемінгуею.

— Схвалюю, — сказав Дід. — Благословляю, так би мовити. Нам треба розкладати, треба картати, треба перетрушувати!.. Я, наприклад, у своїй книзі «Руки вгору, вороги!» перетрушую все на світі. Треба, треба.

— Отже, молоді люди, — озвався Батько Нареченої, — ви житимете самостійно. Як ви собі це уявляєте? Я хочу спитати насамперед вас, хлопче.

Жених вийшов на середину кімнати й повів річ, помітно хвилюючись:

— Мені легко відповідати на це запитання, тому що я недавно відповідав на запитання анкети однієї молодіжної газети — «Ваша думка про сім’ю і шлюб». Я докладно спинився там на духовному обличчі сучасної молодої сім’ї, на її, так би мовити, ідейній заквасці. Я висловив там одну, на мій погляд, цікаву думку: сучасна молода сім’я не може існувати без взаєморозуміння і дружби.

— Так, — Батько Нареченої кивнув головою.

— Далі, я вказував, що не уявляю собі сучасної молодої сім’ї без взаємної поваги й довір’я.

— Правильно.

— Ось ці чотири компоненти, як три кити, складають, на мій погляд, основу основ сучасної молодої сім’ї.

— Так.

Жених увійшов у раж.

— Я глибоко переконаний, — казав він дзвінким голосом, — що коли навіть тільки один з цих чотирьох компонентів перестане відповідати нормам сучасного співжиття, молода сім’я розпадеться. Я також глибоко переконаний, що шлюборозлучний процес у нашому законодавстві дуже вже ускладнено. Я можу накликати на себе немилість ліваків, можу видатись надто тенденційним, та я казав і казатиму, що оголошувати в газетах про розірвання шлюбу — це… альковне блюзнірство!

Всі уважно слухають Жениха, що розходився.

— Ви юрист? — спитав Батько Нареченої.

— Я, так би мовити, антиюрист. — Жених усміхнувся зі свого дотепу. — Я філолог. Та діло тут, як ви самі розумієте, не в професії. Мене глибоко хвилює людський аспект цього питання. Справді, ви прийшли з роботи, скупались у ванні, повечеряли й лягаєте на диван. У вас чудовий настрій. Ви берете газету й починаєте її проглядати. Все добре. И раптом: «Марія Іванівна Загогулькіна…»

Всі голосно засміялись.

— «…порушує справу про розірвання шлюбу з Загогулькіним».

Усі знову голосно засміялися.

— Смішно? — запитав Жених. — Ні, сумно!!! Ти лежиш, тобі тепло, в тебе чудовий настрій, а десь плаче на попіл сімейного щастя ця сама Загогулькіна Марія Іванівна…

Ніхто не сміється.

— Десь пропадає хороша людина Загогулькін. Пропадає тільки тому, що вчасно не додивились, не потурбувались! — В очах Жениха гарячі вогники справедливого гніву. — Як же ти можеш лежати на дивані, як ти можеш добре почуватися, коли десь сталася драма! Ні, встань, знайди цього самого Загогулькіна, побалакай із ним, довідайся, в чому річ, а потім уже лягай. А до цього не смій лежати!!! Я закінчив.

— Так їх, хлопче! — закричав Дід. — І не бійтесь бути надмірно тенденційним! А слово теж якесь…

— Але ти сам собі суперечиш, Андж, — зауважила Наречена.

— Як?

— Коли б не було оголошень у газеті, ти б не довідався про драму.

— Ага! Ну-ну. — Дід задоволено потер долоні. — Люблю всякі пікніки.

Жених поблажливо і з любов’ю подивився на Наречену.

— Я суперечу сам собі тільки тому, що тобі цього хочеться.

— Але якби не було оголошення в газеті, ти б не довідався про драму і мав би гарний настрій, — наполягала на своєму Наречена. В неї також спалахнув у очах вогник.