Віктор Астаф’єв - Сучасна російська повість

Тепер найголовніше; щодо Матвія. Льова наполягає, щоб він жив з нами. Каже, хлопчикові потрібен чоловічий вплив. Це, звичайно, правильно (тим більш такої розумної людини), та я б не хотіла розлучати його з тобою й Михайлом Матвійовичем. А там ще і моя мама на нього претендує. Жах! Будемо ми бідну дитину рвати на частини. Зараз про це думати ще рано, а після захисту дипломів ми все обговоримо.

Ось такі справи, моя дорога сестричко. Цілую тебе, обіймаю і за все, за все величезне спасибі! Любого мого синочка цілую всього-всього. Привіт Михайлу Матвійовичу.

Твоя Люда.

Неспокійний час, неспокійний момент.

З самого цього конкурсу мене посідають сумніви. З одного боку, ніби ми діяли правильно, а з іншого… Ні, Емем таки заразив мене своєю хворобою — множинністю точок зору. Людина з такою хворобою ніколи не зможе нічого зробити.

Конкурсу цього ми довго чекали. За якимись формальними причинами Флягін досі царював без коронації, числився в. о. завідуючого. Нарешті начальство розкачалося й оголосило конкурс. У таких випадках все вирішується заздалегідь, на найвищому рівні. Конкурсу, як такого, немає. На вакантне місце подається одна-єдина заява. Не знаю, чи належить за конкурсними правилами обговорювати кандидатуру завідуючого на засіданні його майбутньої кафедри; у нас, в усякому випадку, вона не обговорювалася.

Конкурсна комісія розглянула кандидатуру Флягіна і дійшла позитивного висновку: рекомендувати. За чутками, не обійшлося без суперечок, але рішення було прийняте одностайно. Головним аргументом на користь Віктора Андрійовича був, звичайно, його вчений ступінь. Не викликали сумніву й інші заслуги Флягіна: на кафедрі збільшилася кількість наукових праць, була піднята дисципліна, викорінені запізнення. Правда, все ще на високому рівні залишався відсоток двійок, яким завжди кафедра відзначалася на загальному середньоблагополучному рівні, але з цим, врешті, можна впоратися й потім. Загальна думка тих, від кого це залежало, була на користь Флягіна.

Нуртування всередині самої кафедри назовні майже не виходило. Так само як ми майже не знали, що діється на інших кафедрах, так і вони майже не знали, що діється на нашій (всім ніколи). Сам Флягін останнім часом був тихіший, лютував менше, навіть щоденники майже не перевіряв і нібито про щось почав замислюватися…

Мене вразило, що напередодні конкурсу колишньої одностайності в середовищі викладачів не виявилося. Якщо спочатку, зразу після появи Флягіна, всі як один були проти нього, то тепер лунали й окремі голоси «за». Наприклад, Петро Гаврилович недвозначно висловив Флягіну вотум довіри, підкресливши, що загальна його лінія правильна, «просто він ще не притерся, а коли притреться, буде у самий раз. Мізки в нього на місці, а душу ми «вправимо» (мені не зовсім був зрозумілий механізм «вправлення душі», але це справило враження). А головне, активно діяти ніхто не хотів. Поки йшло шушукання, всі висловлювалися, а дійшлося до прямого конфлікту — ніхто на нього не йшов, Елла Денисова сказала:

— Ну добре, провалять Флягіна. Замість нього пришлють іншого. А який він буде? Цей принаймні чужих робіт не краде.

Стелла Полякова, як завжди, солідаризувалася з подругою:

— Будь-яка визначеність краща від невідомості.

Здивував мене Радій Юр’єв, який не лише пробачив Флягіну епізод із своєю хворобою, але навіть звинувачував себе в надмірній упертості.

Втім, Радій завжди був у нас миротворцем. Мене не полишала думка, що всі угодовці не хотіли вступати в конфлікт із Флягіним, боячись, що він усе-таки пройде (думка, мабуть, несправедлива). Льова Маркін на все, що відбувалося, дивився з дивною байдужістю, навіть забуваючи вставляти найбільш доречні цитати, які так і напрошувалися на язик. Багато хто просто відмовчувався: «Наше діло теляче, прив’язали — і стій». Паша Рубакін молов уже якусь абсолютну ахінею, відносячи Віктора Андрійовича до категорії страстотерпців, яких у майбутньому нащадки безперечно канонізують…

Отже, активних противників Флягіна на кафедрі лишилося троє: Співак, я та ще Лідія Михайлівна. Кожен з нас був твердий у своєму рішенні ні в якому разі не працювати з Флягіним. Лідія Михайлівна погоди не робила, але й від нас із Співаком мало залежало. Ні він, ні я не були членами великої ради, де мала розглядатися конкурсна справа.

Я вирішила виступити на раді відкрито, а якщо Флягін пройде — звільнитися. Звичайно, втрата одного доцента для інституту мізерія, але за мною стояв ще Співак з такою самою готовністю, а двоє — це вже дещо (при нагоді те може бути поставлене на карб начальству). Ми з Семеном Петровичем вирішили, що першою виступатиму я, а він — залежно від обставин.