Стендаль - Червоне і чорне

Мадемуазель де Ла-Моль в захопленні думала тільки про ту чудову хвилину, коли її мало не вбили. Вона доходила до того, що казала собі: «Він гідний бути моїм володарем, бо готовий був мене вбити. Скільки в вродливих світських юнаків довелося б сплавити докупи, щоб добитися такого вибуху пристрасті!

Треба визнати, він був дуже гарний тієї миті, коли став на стілець, щоб повісити на місце шпагу, в такому ж мальовничому положенні, якого їй надав декоратор. Зрештою, я зовсім не така вже божевільна, що закохалась у нього».

Якби в цю мить знайшовся якийсь пристойний привід, щоб поновити їх стосунки, вона радо б його використала. Жюльєн, замкнувшись у своїй кімнаті, поринув у якнайбільший розпач. У своєму безумстві він уже думав піти й кинутись їй до ніг. Якби, замість того щоб ховатись у себе, він пішов поблукати в саду чи по кімнатах палацу, можливо, трапилась би така нагода і за одну мить його найглибший розпач змінило б найвище щастя.

Але та сама завбачливість, за відсутність якої ми докоряємо йому, унеможливила б той чудовий жест, коли він схопив шпагу, а це ж і зробило його таким принадним в очах мадемуазель де Ла-Моль. Ця сприятлива для Жюльєна примха Матильди тривала цілий день, — вона в найчарівніших фарбах уявляла собі короткі хвилини їхнього кохання й шкодувала за ними.

«Справді, — думала вона, — моя пристрасть до цього бідолашного юнака тривала, як могло йому здатися, тільки від першої години ночі, коли він з'явився по драбині з повною кишенею пістолетів, і до восьмої години ранку. Вже через чверть години, коли ми слухали месу в церкві Сент-Валер, я почала думати, що він спробує страхом тримати мене в руках».

Після обіду мадемуазель де Ла-Моль не тільки не уникала Жюльєна, а сама повела з ним розмову і дала йому зрозуміти, що вона не має нічого проти того, щоб він пішов за нею в сад. Він скорився. Тільки цього випробування йому й бракувало! Матильда несвідомо піддавалась почуттю кохання, що вабило її до нього. Вона почувала надзвичайну насолоду, ідучи поруч з ним, і зацікавлено придивлялась до його рук, які сьогодні вранці схопили шпагу, щоб убити її.

Однак після цієї події, після всього, що сталося між ними, вони вже не могли розмовляти, як раніше.

Поволі Матильда почала довірливо розповідати йому про свої любовні переживання. Ця розмова давала їй якусь дивну насолоду, і вона дійшла до того, що розповіла йому про своє короткочасне захоплення паном де Круазнуа, паном де Кейлюсом.

— Як? І паном де Кейлюсом теж? — вигукнув Жюльєн, і в цих словах виявились усі гіркі ревнощі покинутого кохання. Матильда так і зрозуміла це і зовсім не образилась.

Вона й далі мучила Жюльєна детально розповідаючи йому про свої колишні почуття, і це виходило в неї цілком щиро й правдиво. Він з болем бачив, що вона змальовує те, що справді постає перед нею в уяві. Розповідаючи все це, вона ніби робить несподівані відкриття у власному серці, він зазнав найстрашніших мук ревнощів. Підозрівати, що вашого суперника люблять, це дуже тяжко, але чути, як кохана вами жінка докладно розповідає про свою любов до іншого, — це справді нестерпні муки.

0, як жорстоко була тепер покарана гордість Жюльєна, що ставив себе вище від усіх Кейлюсів і Круазнуа. 3 яким глибоким душевним болем перебільшував він тепер їх найменші переваги! Як палко, від щирого серця зневажав він самого себе!

Матильда здавалась жому чарівною, ніякими словами не можна передати його захвату. Ідучи поруч з нею, він крадькома давився на її руки, плечі й постать королеви і був готовий кинутись їй до ніг у любовному розпачі й крикнути: «Зглянься!»

«І ця чарівна жінка, що так високо стоїть, — любила мене один день, а тепер любитиме пана де Кейлюса».

Жюльєн не міг не вірити щирості мадемуазель де Ла-Моль; все, що вона говорила, звучало так переконливо й правдиво! На довершення його страждань, Матильда, поринувши уявою в свої минулі почуття до пана де Кейлюса, іноді розповідала про них так, ніби й досі кохав його. Жюльєн ясно відчував у її голосі кохання.

Якби в груди його влили розтоплений свинець, він страждав би менше. Та ж як міг бідолашний хлопець, що втратив з горя розум, догадатись, що мадемуазель де Ла-Моль з такою насолодою розповідала про свої скороминущі захоплення паном де Кейлюсом чи паном де Круазнуа тільки тому, що вона ділилася цими спогадами саме з ним.