Стендаль - Червоне і чорне

Мадемуазель де Ла-Моль з матір'ю були на Гіерах у матері маркізи. Граф Норбер заходив до батька лише на хвилину: вони були в прекрасних стосунках, але не мали про що говорити. Пан де Ла-Моль, змушений задовольнятись товариством Жюльєна, дуже здивувався, переконавшись, що в того є якісь власні думки. Він примушував Жюльєна читати йому вголос газети. Незабаром молодий секретар вже міг Сам вибирати цікаві місця. Маркіз ненавидів одну нову га8ету і поклався її не читати, а проте щодня говорив про неї. Жюльєна смішила й захоплювала сутичка влади з ідеєю.

Дрібні пристрасті маркіза повертали Жюльєнові впевненість в собі, яку він ризикував втратити, проводячи вечори сам на сам зі знатним вельможею.

Обурений сучасністю, маркіз просив читати йому Тіта Лівія; імпровізований переклад з латині його розважав.

Якось маркіз звернувся до Жюльєна з тією вишуканою чемністю, яка часто дратувала його секретаря:

— Дозвольте мені, любий Сорелю, подарувати вам свій костюм. Коли ви схочете вдягати його й приходити до мене, ви будете для мене молодшим братом графа де Реца, тобто сином мого друга, старого герцога.

Жюльєн не зовсім розумів, що це має означати, але того самого вечора з'явився до маркіза в синьому костюмі. Маркіз тримався з ним, як з рівнею. Жюльєн мав душу, здатну оцінити справжню чемність, але він досі не уявляв собі її відтінків. До того, як маркізові спала на думку ця вигадка, Жульєн заприсягнувся б, що пан де Ла-Моль не міг би бути люб'язнішим. «Який дивний талант», — мимоволі подумав Жульєн, коли він підвівся, щоб іти, і маркіз попросив пробачення, що не може, через свою подагру, провести його.

Дивна примха маркіза примусила Жюльєна замислитись: «Чи не глузує він з мене?» Він пішов порадитись з абатом Піраром: але той, не будучи таким чемним, як маркіз, у відповідь тільки засвистів і заговорив про щось інше. Наступного ранку Жульєн з'явився до маркіза в чорному костюмі, з портфелем і листами, які треба було підписати. Маркіз прийняв його, як і раніше. Ввечері, коли він знову прийшов у синьому костюмі, тон був зовсім інший і такий самий ввічливий, як і напередодні.

— Якщо ви не надто нудьгуєте, відвідуючи по доброті своїй бідолашного хворого старика, — сказав йому маркіз, — було б добре, якби ви розповідали йому різні дрібні пригоди 8і свого життя, але відверто, думаючи лише про те, щоб розповідь була ясна й цікава. Бо треба вміти розважатись, — провадив далі маркіз, — тільки це й реальне в житті. Адже ж не може хтось щодня врятовувати мені життя на війні або дарувати мільйон. Але якби Рівароль був тут, біля мого крісла, я щодня на годинку позбувався б нудьги й страждань. Я часто бачився з ним у Гамбурзі, під час еміграції.

І маркіз став розповідати Жюльєнові анекдоти про Рівароля й жителів Гамбурга, які збирались учотирьох, щоб разом розгадати який-небудь його дотеп.

Змушений задовольнятись товариством юного абатика, пан де Ла-Моль вирішив розворушити його. Йому вдалося зачепити самолюбство Жюльєна. Побачивши, що від нього домагаються правди, той вирішив говорити все, крім двох речей: своєї фанатичної прихильності до героя, ім'я якого дратувало маркіза, і свого абсолютного безвірницька, яке не дуже пасувало майбутньому кюре. Його маленька сутичка з шевальє де Бовуазі трапилась дуже до речі. Маркіз до сліз сміявся зі сцени з кучером, що осипав Жюльєна найбрутальнішою лайкою в кав'ярні на вулиці Сент-Оноре. Це були хвилини цілковитої щирості між патроном і його підлеглим.

Пана де Ла-Моля зацікавила ця своєрідна натура. Спочатку він заохочував дивацтва Жюльєна, щоб повтішатися. Але незабаром йому здалося цікавішим помалу виправляти хибні уявлення цього юнака. «Інші, приїхавши з провінції в Париж, захоплюються всім, — думав маркіз, — а цей усе зневажає. В тих — надмірне» замилування, а в Жюльєна його надто мало, тому дурні мають його за дурня».

Приступ подагри затягнувся через холодну погоду і тривав кілька місяців.

Адже буває, що люди прив'язуються до гарненької собачки, — думав маркіз, — чому ж мені соромитись своєї приязні до мого юного абата? Мій секретар — своєрідна натура, я поводжуся з ним, як із сином, то що ж тут такого непристойного? Ця примха, якщо вона триватиме, обійдеться мені в брильянт в п'ятсот луїдорів у моєму заповіті.

Тепер, коли маркіз пізнав тверду вдачу свого улюбленця, він щодня доручав йому якусь нову справу.

Жюльєн з жахом помітив, що вельможний пан де Ла-Моль дав йому часом протилежні розпорядження у тій самій справі.