Генріх Манн - Вірнопідданий

— По суті, — сказав Дідеріх, — це ж дуже просто. Панна Цілліх шукає тут дітей, а ми обидва їй допомагаємо.

— Чи дочекається вона якоїсь дитини, невідомо, — в’їдливо доповнив Ядасон; тоді. Кетхен сказала:

— І від кого — також.

Чоловіки стукнули кухлями по столу. Кетхен уже не плакала, вона навіть підняла серпанок і дивилася то на одного, то на другого незвичайно світлими очима. І голос її зазвучав відверто й безсоромно.

— Ну що ж, раз ви вже обоє тут, — сказала вона, беручи цигарку з Ядасонового портсигара, і одним ковтком випила коньяк, що стояв перед Дідеріхом.

Тепер настала черга Дідеріхові розгубитися. Ядасон, очевидно, знав друге обличчя Кетхен. Вони і далі обмінюй валися двозначними фразами, аж поки Дідеріх не обурився поведінкою Кетхен.

— Тепер я вже добре знаю, що ви за одна! — вигукнув він, ударивши кулаком об стіл.

Кетхен відразу ж набрала свого звичайного світського вигляду.

— ІЦо ви хочете цим сказати, пане докторе?

— Сподіваюся, ви не хотіли образити честь дами? — додав Ядасон.

— Я хотів тільки сказати, — пробелькотів Дідеріх, — що такою панна Цілліх подобається мені значно більше. — Він у цілковитій безпорадності крутив білками. — Днями, коли ми мало не заручилися, вона мені й наполовину так не подобалася.

Тут Кетхен зареготала так щиро, як ще ніколи не реготала у товаристві Дідеріха. У нього стало тепло на серці, він сам засміявся. Ядасон теж. Усі втрьох тряслися від реготу на стільцях і вимагали ще коньяку.

— Ну, мені пора йти, — сказала Кетхен, — інакше тато повернеться додому раніше за мене. Він одвідує хворих і завжди роздає їм ось такі малюнки. — Вона витягла із шкіряної сумочки два різнобарвних малюнки. — От, хочете?

Ядасонові придалася грішниця Магдалина, Дідеріхові — агнець із пастирем; він був невдоволений.

— Я теж хочу грішницю.

Кетхен пошукала, але грішниць більше не було.

— Залишайтесь при своїй вівці, — вирішила вона, і вони рушили в дорогу, взявшися під руки, з Кетхен посередині. Спотикаючись і хитаючись то в один, то в другий бік, ішли вони погано освітленою Геббельхенштрасе і на все горло співали псалом, що почала Кетхен. На якомусь розі вона заявила, що їй треба поспішати, і зникла в завулку. «Прощай, овечко!» крикнула вона Дідеріхові, який марно поривався за нею. Але Ядасон міцно тримав Дідеріха і, заговоривши раптом тоном охоронця держави, почав переконувати його в тому, що все це тільки випадковий жарт.

— Я б хотів установити, що тут нема нічого, що могло б дати привід до непорозуміння.

— Про якесь непорозуміння тут не може бути й мови, — сказав Дідеріх.

— І якби родина Цілліхів, — вів далі Ядасон, — ушанувала б мене тим, що зупинила б свій вибір на мені, ця пригода ні в якому разі не стримала б мене. Я вважаю за обов’язок честі сказати це.

Дідеріх відповів:

— Повірте, що я зможу цілком і повністю оцінити вашу коректну поведінку.

Після цього вони клацнули каблуками, потисли один одному руки і розійшлися.

Кетхен і Ядасон, прощаючись, обмінялися одне з одним умовними знаками. Дідеріх був переконаний, що вони зараз знову зустрінуться в «Зеленому ангелі». Він розстебнув пальто, сповнений гордості: він своєчасно побачив злісну пастку і виплутався з цієї історії, суворо дотримавши всіх правил пристойності. Він почував до Ядасона певну пошану і симпатію. Бо теж повівся б так само. Чоловіки завжди зрозуміють один одного. Але ж вона! Облудна машкара Кетхен, пасторської дочки, котра несподівано показала сьогодні своє обличчя розпусної жінки; її лукава двоїстість, така чужа тій простоті, яку Дідеріх відчував у глибині власного серця, вразили його, наче він заглянув у безодню. Він знову застебнув пальто.

Отже, крім бюргерського світу та ще того, в якому жив тепер Лауер, були ще й інші світи.

Удома, важко сопучи, він сів вечеряти. Настрій його здавався таким загрозливим, що всі троє жінок не наважувалися й слова сказати. Пані Геслінг набралася духу.

— Тобі не смакує вечеря, милий сину?..

Замість того щоб відповісти, Дідеріх накинувся на сестер.

— Щоб ви більше не сміли зустрічатися з Кетхен Цілліх!

Вони вирячили на нього очі. Він почервонів і грізно сказав:

— Вона розпусна жінка!

Але вони тільки зневажливо стулили губи, і навіть жахливі натяки, які він один по одному гнівно кидав, очевидно, не справляли на них враження.

— Ти, звичайно, маєш на увазі Ядасона? — цілком спокійно спитала, нарешті, Магда.

Дідеріх відсахнувся. Отже, вони знали цю таємницю, і вони в змові — напевне, всі жінки. І Густа Даймхен! Вона заговорювала так само про це. Він утер спітнілого лоба. Магда сказала: