Генріх Манн - Вірнопідданий

Та судді вже повернулися, і Шпреціус оголосив вирок: шість місяців тюрми, — що всім здалося цілком природною розв’язкою. Крім того, Лауер був позбавлений права за? ймати громадські посади.

Голова обгрунтував вирок тим, що для складу злочину не потрібно образливого наміру. Тому й питання, чи мала місце провокація, нічого не змінює в суті справи. Навпаки: те, що обвинувачений зважився так говорити перед свідками з націоналістичними поглядами, обтяжує його провину. Твердження обвинуваченого, що він мав на увазі не кайзера, суд вважає за необгрунтоване.

— У тих, хто чув його заяву, — особливо враховуючи їхні переконання і той факт, що антимонархічний напрям обвинуваченого був їм відомий, — мало неминуче скластися уявлення, що його слова спрямовані проти кайзера. Якщо ж обвинувачений відмагається тим, що він остерігся вчинити образу його величності, це значить лише, що він хотів уникнути не самої образи, а тільки її наслідків карного порядку.

Це всім здалося переконливим, усі вважали, що поведінка Лауера була зрозуміла, але віроломна. Засуджений був зразу ж узятий під варту; надивившись і на це видовище, публіка почала розходитися, кидаючи не дуже хвалебні зауваження на адресу засудженого. Тепер з Лауером було докінчено: бо що ж станеться з його підприємством за тих півроку, які йому доведеться відсидіти? Внаслідок вироку він уже й радником більше не буде. Тепер від нього ні користі, ні шкоди. Ну що ж, для буківської банди, яка так розперезалася, це добра наука. Всі шукали очима дружину злочинця, але вона зникла. «Навіть руки йому не потиснула! Ну й любов!»

Але наступними днями сталися події, до яких не можна було не поставитися з іще суворішим осудом. Юдіф Лауер негайно спакувала свої речі і виїхала на південь. На південь — у той час, коли її шлюбний чоловік сидів у тюрмі, за гратами, під якими стояв вартовий! І — який дивний збіг! Член окружного суду Фріцше раптом пішов у відпустку. Доктор Гейтейфель одержав від нього з Генуї листівку, яку показував усім, — певно, щоб примусити забути свою власну поведінку. Після цього було майже зайве розпитувати слуг та бідних покинутих дітей Лауерів: все було ясно й так! Скандал був такий великий, що «Нецігська газета» ввернулася до добірного товариства, цих десяти тисяч, з попередженням, щоб вони не сприяли крамольним тенденціям своєю розбещеністю. В другій статті Нотгрошен доводив, що реформи, подібні до тих, які Лауер запроваджував на своїй фабриці, нема за що особливо вихваляти. Бо що мають робітники від участі в підприємстві? В середньому, за підрахунками самого Лауера, менше вісімдесяти марок на рік. Таку суму можна дати їм у вигляді різдвяного подарунка. Але, звичайно, тоді це не було б демонстрацією проти існуючого суспільного ладу! Тоді й встановлені на суді антимонархічні погляди фабриканта не виграли б нічого! І якщо пан Лауер розраховував на вдячність робітників, то тепер у нього відкриваються очі, — коли, додав Нотгрошен, йому у в’язниці потрапить до рук соціал-демократична газета. Бо остання дорікала Лауерові за те, що він своєю легковажною образою його величності поставив під загрозу існування кількохсот робітничих родин. «Нецігська газета» відзначила зміну в становищі й іншим, дуже знаменним актом. Її видавець Тіц звернувся до Дідеріха з пропозицією взяти на себе постачання частини паперу. Тираж газети збільшився, а Гаузенфельд тепер завалений замовленнями. Дідеріх відразу ж зміркував: за цим ховається сам старий Клюзінг. Він був пайовиком газети, без нього там нічого не робили. Коли вже він випускає щось із рук, значить, боїться втратити ще більше. Окружні газети! Постачання для окружного управління! Страх перед Вульковом — от воно що. Хоч старий майже не бував у місті, він, очевидно, дізнався, що Дідеріх своїми свідченнями на суді привернув до себе увагу урядового президента фон Вулькова. Старий паперовий павук, який розкинув тенета по всій провінції і навіть за межами її, відчув небезпеку і стривожився.

— Він хоче заткнути мені рота «Нецігською газетою»! Але так дешево, я не візьму. В наш суворий час! Він і уявлення не має про мій розмах. Хай лиш Вульков підтримає мене, я просто успадкую все його підприємство! — сказав Дідеріх, ударивши по бюрку з такою силою, що Сетбір аж підскочив. — Тільки не хвилюйтеся, — глузливо зауважив Дідеріх. — Не забувайте про ваші роки, Сетбіре! Я визнаю, що перед фірмою деяка заслуга у вас є. Але в історії з голандером ви помилилися; ви мене тоді залякали, а тепер він був би мені потрібний для «Нецігської газети». Вам слід було б відпочити, робота у вас не ладиться.