Генріх Манн - Вірнопідданий

І з Коном покінчили. Потім був допитаний брат старого Бука. Ядасон спитав його прямо:

— Свідку Бук, усім відомо, що ваші справи йдуть погано. З чого ви живете?

Тут знявся такий галас, що Шпреціус сам відразу втрутився.

— Пане прокуроре, чи це таки стосується справи?

Але Ядасон не відступав.

— Пане голово, прокурорський нагляд зацікавлений у з’ясуванні того, що свідок перебуває в економічній залежності від своїх родичів і, головним чином, від обвинуваченого, свого шуряка. Це дозволить нам судити про те, наскільки покази даного свідка заслуговують на довір’я. — Високий елегантний Бук стояв, похнюпивши голову. — Цього досить, — заявив Ядасон, і Шпреціус відпустив свідка. Його п’ятеро дочок під поглядами публіки збилися в купу на своїй лаві, наче ягнята під час грози. Менш добірна публіка на останніх лавах зловтішно сміялася. Шпреціус ласкаво попросив додержувати порядку і викликав свідка Гейтейфеля.

Тільки-но Гейтейфель підняв руку для присяги, Ядасон драматичним рухом зупинив його.

— Я б хотів спочатку поставити свідкові запитання, чи визнає він, що своїм схваленням образливих для його величності висловлювань обвинуваченого сприяв — і навіть збільшив — його злочин?

Гейтейфель відповів:

— Я нічого не визнаю.

Після чого Ядасон показав йому протокол його свідчень, даних на попередньому слідстві. Він підвищив голос.

— Я прошу суд прийняти ухвалу, що цей свідок, як підозренний у співучасті, не може бути допущений до присяги. — І ще різкіше: — Погляди свідка, я думаю, відомі судові. Свідок належить до числа тих, кого його величність кайзер з цілковитою підставою назвав людьми, які не мають батьківщини. Крім того, свідок бере активну участь у регулярних зборах, які він іменує «недільним святкуванням для вільних людей», де він ревно сприяє поширенню явного атеїзму, що саме вже характеризує тенденційне ставлення свідка до нашого християнського монарха. — І Ядасонові вуха запалали ще яскравіше, ніби випромінюючи вогонь всеосяжної віри.

Вольфганг Бук підвівся, скептично посміхнувся і зауважив, що релігійні переконання пана прокурора, очевидно, відзначаються чернечою суворістю і від нього не можна чекати, щоб він уважав нехристиянина за свідка, гідного довір’я. Але суд, напевне, буде іншої думки і відхилить пропозицію пана прокурора. Тоді Ядасон грізно випростався. Він вимагає, щоб за глузування з його особи суд наклав на оборонця штраф у сто марок! Суд вийшов на нараду. В залі зразу ж почався жвавий обмін думками. Доктор Гейтейфель засунув руки до кишень і довгими поглядами міряв Ядасона, який, позбувшися протекції суду, вкинувся в паніку і відступив до стіни. Допомога прийшла до нього в особі Дідеріха, якому треба було пошепки зробити панові прокурору важливе повідомлення… Судді вже поверталися. Припровід до присяги свідка Гейтейфеля поки що відрочувався. За глузування з особи пана прокурора на оборонця накладається штраф у вісімдесят марок.

До подальшого допиту Гейтейфеля втрутився оборонець, який побажав узнати думку свідка, як інтимного друга обвинуваченого, про родинне життя останнього. Гейтейфель зробив рух, по залі пройшов шум: усі зрозуміли. Та чи дозволить Шпреціус це запитання? Він уже відкрив рота, щоб відхилити його, але вчасно зрозумів, що уникнути сенсації не можна, після чого Гейтейфель розточився похвалами зразковому родинному життю в домі Лауера. Ядасон, тремтячи з нетерплячки, вбирав у себе кожне слово свідка. Нарешті, йому пощастило з невимовним тріумфом у голосі поставити запитання:

— Чи не буде свідок ласкавий висловитися також про те, із знайомства з якими жінками черпає він особисто знання родинного життя і чи не відвідуй він певний дім, що його простолюд називає «Маленьким Берліном»?

І ще не договоривши до кінця, він упевнився, що дами в публіці, так само як і судді, прибрали виразу глибокої образи на обличчях. Головний свідок оборони був знищений! Гейтейфель ще спробував відповісти:

— Кому ж і знати це, як не панові прокурору? Ми там зустрічалися з ним.

Але це призвело тільки до того, що Шпреціус наклав на нього штраф у п’ятдесят марок.

— Свідок залишається в залі, — постановив, нарешті, голова. — Він ще знадобиться судові для подальшого з’ясування обставин справи.

Гейтейфель сказав:

— Щодо мене, то вся ця комедія мені ясна і я б волів покинути це приміщення.

Відразу з п’ятдесяти марок стало сто.

Вольфганг Бук тривожно озирнувся. Його губи начебто куштували настрій у залі, вони скривилися, ніби настрій цей полягав у тому дивному запаху, який виник знову, як тільки зачинили вікно. Бук бачив, як розпорошувалось і притуплювалося почуття симпатії, що проводжало його сюди, як даремно розтрачувалися його бойові засоби; а обличчя, що видовжилися від голоду, а нетерпіння суддів, які скоса поглядали на годинника, — все це не віщувало нічого доброго. Він схопився; треба рятувати, що можна ще врятувати! І він енергійним тоном запропонував перенести допит решти свідків на післяобіднє засідання.