Генріх Манн - Вірнопідданий

Магда випнула груди, щоб розквіт виглядав ще наочніше, зате Еммі проти неї здалася ще пласкішою. Та й цокнувся пан Кінаст спочатку з Магдою.

Дідеріх відповів на його тост.

— Ми — німецька сім’я. Кого ми прийняли в свій дім, того ми беремо і в свої серця. — У нього виступили сльози на очах, а Магда знову почервоніла. — І хоча наш дім скромний, серця наші щирі. — Він проголосив тост за гостя, який, із свого боку, запевнив, що завжди був за скромність, «особливо в родинах, де є молоді дівчата».

— Хіба ж не так? — підхопила пані Геслінг. — Інакше звідки у молодого чоловіка візьметься сміливість?.. Мої дочки шиють самі собі.

Це дало привід панові Кінасту нахилитися до Магдиної блузки для докладної її оцінки.

За десертом Магда втеребила йому помаранчу і відпила на його честь трохи токайського. Коли вони переходили до вітальні, Дідеріх спинився перед дверима3 обнявши обох сестер.

— Так, так, пане Кінасте, — розчуленим голосом сказав він, — от вам сімейна ідилія, придивіться до неї добре, пане Кінасте! — Магда пригорнулася до його плеча, вдаючи безмежну відданість. Еммі запручалася, але дістала стусана в спину. — Так ми й живемо, — вів далі Дідеріх. — Я працюю цілий день на сім’ю, а ввечері ми всі дружньо збираємося круг лампи. До чужих людей та до інтриг нашої так званої громадськості нам діла мало, з нас досить і нас самих.

Тут Еммі пощастило вирватися; чутно було, як вона гримнула в сінях дверима. Зате Дідеріх і Магда, які підсіли до м’яко освітленого стола, являли собою вельми зворушливе видовище. Кінаст задумливо дивився на пунш, який пані Геслінг, тихо всміхаючися, внесла у величезній скляній вазі. Поки Магда наливала келих гостеві, Дідеріх розпатякував про те, що завдяки скромному і тихому сімейному життю він зможе, коли настане слушний час, добре видати заміж своїх сестер.

—. Бо розбудова підприємства йде на користь і сестрам, фабрика належить і їм, не рахуючи посагу, а якщо один з моїх майбутніх шуряків захоче вкласти в підприємство і свій капітал…

Але Магда, зауваживши, що обличчя пана Кінаста набрало стурбованого виразу, змінила розмову. Вона почала розпитувати гостя про його власну сім’ю. Невже він зовсім самотній? Його очі зразу ж потеплішали, і він присунувся до неї ближче. Дідеріх сидів поряд, пив і вертів великими пальцями. Кілька разів він намагався взяти участь у розмові сестри і гостя, яким, очевидно, здавалося, що, крім них, тут нема нікого.

— А, то ви вже щасливо відслужили свій рік! — звисока сказав він і здивувався з того, що пані Геслінг за спинами захопленої розмовою пари робить йому знаки, Лише коли вона вислизнула з кімнати, він зрозумів, узяв свого келиха з пуншем і вийшов до сусіднього темного покою за рояль. Він провів пальцями по клавішах, зненацька заграв студентської пісні і розкотисто заспівав: «Де к бісу їм знати, що волею зветься?» Скінчивши, він прислухався, але у вітальні було так тихо, наче всі там поснули; і хоч йому дуже хотілося ще пуншу, він з почуття обов’язку знову заспівав: «Сиджу в глибокім погрібці».

Раптом посеред куплету у вітальні грюкнув стілець, а потім пролунав гучний звук, щодо походження якого не можна було помилитися. Одним стрибком Дідеріх опинився у вітальні.

— Ого! — з грубуватою прямодушністю сказав він. — Та у вас, здається, серйозні наміри.

Закохані випустили одне одного з обіймів.

— Я не відмовляюся, — заявив Кінаст.

Дідеріх раптом розчулився. Глибоко заглядаючи Кінасту в очі, він однією рукою потис його руку, а другою пригорнув до себе Магду.

— Оце так несподіванка! Пане Кінасте, зробіть мою сестричку щасливою! Я завжди буду вам обом добрим братом, яким, наважуся сказати, був їй до цього часу.

І, витираючи очі, він крикнув до коридору:

— Мамо! У нас новина!

Пані Геслінг стояла тут-таки, за дверима, але від надмірного хвилювання не могла зразу й кроку ступити. Спираючись на Дідеріхову руку, вона похитці увійшла, впала панові Кінасту на груди і зайшлася слізьми. Тим часом Дідеріх стукав до замкненого покою Еммі.

— Еммі, вийди, у нас новина!

Вона, нарешті, з грюкотом розчинила двері; обличчя її палало від гніву.

— Чого ти заважаєш мені спати? Уявляю собі, що там у вас за новина. Робіть свої неподобства без мене!

І вона знову б зачинила двері, якби Дідеріх не встиг просунути ногу в щілину. Він холодно вичитав їй, що за свою бездушну поведінку вона заслуговує на те, щоб лишитися зовсім без чоловіка. Він не дав їй навіть одягтися і, у шляфроці та з розпущеним волоссям, потягнув її за собою. У коридорі вона видерлася з його рук.