Генріх Манн - Вірнопідданий

— Як дам я всім п’ятьом по ляпасу!

— Це ти, будь ласка, облиш! Досить з нас одного процесу.

Тут йому увірвався терпець.

— З вас? Яке вам діло до моєї політичної боротьби!

— Через твою політичну боротьбу ми ще залишимося старими паннами!

— Ви вже й без того старі панни. Ви тут цілий день байдики б’єте, я працюю на вас, як віл, а тепер ви ще бурчите і збриджуєте мені мої найсвятіші завдання! Зробіть ласку. Йдіть звідси! Як на мене, то можете йти хоч у няньки!

І він грюкнув за собою дверима, незважаючи на заломлені руки пані Геслінг.

В такому невеселому настрої зустріли вони різдво. Брат і сестри не розмовляли між собою; пані Геслінг виходила із замкненої кімнати, де вона прикрашала ялинку, не інакше, як з заплаканими очима. А на святий вечір, коли вона завела туди своїх дітей і тремтячим голосом заспівала «Тиху ніч», ніхто її не підтримав.

— Усе це Дідель дарує своїм милим сестрам, — сказала вона, благально дивлячись на нього, щоб він не висвідчив її брехні.

Еммі і Магда зніяковіло подякували йому, він так само зніяковіло поглядав на дарунки, які були начебто від них. Йому було прикро, що він, незважаючи на наполегливі Сетбірові поради, скасував звичайну ялинку для робітників, щоб покарати їх за непокірливість. Тепер він міг би сидіти разом з ними. А тут, у родині, все це було тільки штучним підігріванням старих давно пережитих настроїв. По справжньому святковим його могла зробити тільки приявність тієї, якої тут не було: Густи… Товариство воїнів було йому заказане. А в погрібці він не знайшов би нікого — в усякому разі, жодного друга. Дідеріх почувався забутим, незбагненим і переслідуваним. Які далекі були безтурботні часи «Нової Тевтонії», коли всі її члени, натхненні взаємною приязню, пили пиво і співали пісень. Тут, у цьому суворому житті, не було більше хоробрих товаришів по чарці, які завдавали один одному чесних рубців; тут підступні конкуренти старалися вхопити один одного за горлянку… «Я не придатний для цього жорстокого часу, — думав Дідеріх, кладучи до рота марципана і мрійно дивлячись на вогні різдвяної ялинки. — Адже я, безперечно, добра людина. Навіщо ж вони втягують мене в такі погані історії, як оцей процес, і цим завдають такої шкоди моїм діловим стосункам, що я, о боже мій! не зможу навіть заплатити за замовлений мною голандер». При цій думці йому мов за шкуру снігом сипнуло, до очей підступили сльози, і щоб пані Геслінг, яка весь час тривожно поглядала на його стурбоване обличчя, не помітила їх, він тихцем скрався до темної сусідньої кімнати. Він сперся на рояль і, затуливши обличчя руками, заридав. За дверима Еммі і Магда сперечалися за пару рукавичок, а мати не наважувалася сказати, кому вони призначені. Дідеріх схлипував. Повна невдача в політиці, справах і коханні. «Що ж у мене лишилося?» Він відкрив рояль. Дрож пройняв його, він був такий безмежно самотній, що боявся чим-небудь порушити тишу. Звуки рояля полилися самі собою, руки рухалися майже несвідомо. Народні мелодії, Бетховен і студентські пісні впереміж лунали в півтемряві, наповнюючи її душевною теплотою і приємно затуманюючи свідомість. Якось йому здалося, що чиясь рука торкнулася його волосся. Може, це йому тільки почулося? Ні, бо на роялі зненацька звідкись узявся повний кухоль пива. Звичайно, мама! Шуберт, мила простота і затишок рідного дому… Настала тиша, але він не помітив цього, поки не пробив стінний годинник: минула ціла година.

— Так я відсвяткував різдво, — сказав Дідеріх і вийшов до рідних. Це все його втішило і підбадьорило. Сестри досі ще злостилися за рукавички, то ж він вилаяв їх за черствість і поклав рукавички до кишені, щоб обміняти їх для себе.

Всі дні свята були затьмарені турботами про голандер. Шість тисяч марок за новий патентований голандер Майєра! Цієї суми не було, і за наявних обставин не було й надій дістати її. Це була якась незбагненна лиха доля, гидкий опір людей і речей, що озлоблював Дідеріха. Коли Сетбіра не було, він грюкав віком бюрка і жбурляв на підлогу папки з листами. Нового господаря, який взяв кермо фабрики до своїх твердих рук, мали чекати нові починання, успіх повинен був прийти сам, події мали вгадувати наперед його бажання!.. Після вибухів гніву Дідеріх занепадав духом і вживав заходів на випадок катастрофи. Він поводився лагідно із Сетбіром: мабуть, старий і цього разу зможе допомогти. Він принижено просив також пастора Цілліха сказати своїм парафіянам, що проповідь, про яку говорило все місто, була скерована зовсім не проти нього, доктора Геслінга. Пастор з покаянним виглядом пообіцяв йому це під грізним поглядом дружини, яка підперла його обіцянку. Потім батьки залишили Дідеріха сам на сам з Кетхен, і він у своїй пригніченості був їм такий вдячний, що мало не освідчився їй. Слівце «так», готове злетіти з милих пухких губок Кетхен, було б усе ж таки успіхом, воно забезпечило б йому спільників в його боротьбі з ворожим світом. Але неоплачений голандер! Він проковтнув би чверть посагу… Дідеріх зітхнув: йому пора до контори. І Кетхен міцно стулила губи, яким так і не довелося вимовити заповітного слівця.