Генріх Манн - Вірнопідданий

— А втім, — сказав Ядасон, — гроші все одно потраплять до рук Буків, тобто крамоли.

Але Дідеріх і тут мав певніші відомості.

— Ми з панною Даймхен приїхали разом, — зробив він першу спробу, намацуючи грунт.

— Он як? — відповів Ядасон. — Що ж, можна віншувати?

Дідеріх знизав плечима, ніби дивуючися з асесорової нетактовності. Останній попросив пробачення; він тільки думав, що молодий Бук…

— Вольфганг? — спитав Дідеріх. — У Берліні я зустрічався з ним щодня. Він з актрисою живе там.

Пастор осудливо кашлянув. Вони саме переходили майдан перед театром, і він кинув суворий погляд на високу будівлю. Потім сказав:

— «Маленький Берлін», щоправда, стоїть коло самої церкви, та принаймні в темному закутку. А цей храм розпусти красується на відкритому майдані, і наші сини і дочки, — він указав на під’їзд, де стояли актори, і актриси, — торкаються ліктем блудниць!

Дідеріх із засмученим обличчям погодився, що це надзвичайно прикро, а Ядасон висловив своє обурення «Нецігською газетою», яка раділа з того, що минулого сезону в чотирьох п’єсах були показані позашлюбні діти, і назвала це прогресом!

Тим часом вони звернули на Кайзер-Вільгельмштрасе, де їм довелося розкланятися з кількома чоловіками, які входили до будинку масонської ложі. Коли вони знову наділи шанобливо скинуті капелюхи і будинок лишився позаду, Ядасон сказав:

— Треба буде взяти на замітку цих панів, які ще вдаються до масонського дешпоту. Його величність рішуче засуджує їх.

— Мене не дивує навіть найнебезпечніше сектантство з боку мого шуряка Гейтейфеля, — мовив пастор.

— Ну, а пан Лауер? — зауважив Дідеріх. — Людина, якій вистачає нахабства виділяти своїм робітникам частку в прибутках? Від такого можна всього чекати.

— Найобурливіше те, — втрутився Ядасон, — що член окружного суду Фріцше з’являється в цій жидівській компанії: державний службовець руч-обруч з лихварем Коиом! «Що значить Кон», — передражнив Ядасон, засунувши великі пальці за камізельку.

Дідеріх сказав:

— Коли він з пані Лауер… — І, урвавши, зауважив, що тепер розуміє, чому ці люди завжди неповинні перед судом. — Вони покривають один одного і важать назле.

Пастор Цілліх пробурмотів щось навіть про оргії, які, за чутками, вони влаштовують у цьому будинку і під час яких відбуваються нечувані речі. Але Ядасон багатозначно посміхнувся:

— Ну, на щастя, їхні вікна під самим носом у пана фон Вулькова.

Дідеріх схвально поглянув на урядовий будинок. Тут же поряд, перед окружним військовим управлінням, походжав туди і сюди вартовий.

— Як весело стає на душі, коли бачиш блиск гвинтівки ось у такого доброго хлопця! — вигукнув Дідеріх. — Тільки цим ми й тримаємо весь цей набрід у вузді.

Гвинтівка, щоправда, не блищала, бо надворі вже стемніло. Крізь вечірню юрбу гуляючих протовплювалися групи робітників, які поверталися додому. Ядасон запропонував зайти до Кляпша, зразу ж за рогом, і випити по кухлю пива. У пиварні було затишно, в цей час, туди не заходив ніхто. До того ж Кляпш був з добромисних, і, поки його дочка ходила по пиво, він палко дякував пасторові за ту користь, яку дають його хлопчакам уроки закону божого. Щоправда, старший все ж таки знов украв цукор, але зате він уночі не міг заснути і так голосно каявся перед господом у своєму гріху, що Кляпш почув і відшмагав його. Після цього розмова перейшла на урядових службовців, яким Кляпш відпускав сніданки і про яких добре, знав, що вони роблять у години богослужіння. Ядасон записував щось, водночас його ліва рука зникла за спиною панни Кляпш. Дідеріх розмовляв з пастором про створення християнського робітничого гуртка. Він пообіцяв:

— Хто з моїх людей не вступить до нього, той вилетить!

Ці сподіванки на майбутнє розважили пастора; після того, як панна Кляпш кілька разів приносила пиво й коньяк, пастор дійшов до того ж стану певності й рішучості, в якому обидва його супутники перебували вже протягом дня.

— Хай мій шуряк Гейтейфель, — вигукнув він, ударивши кулаком об стіл, — скільки хоче проповідує про спорідненість з мавпою, я доб’юся того, що моя церква буде знову повна!

— Не тільки ваша, — запевнив його Дідеріх.

— Ну, в Нецігу дуже багато церков, — визнав пастор.

Але Ядасон рішуче відрубав:

— Дуже мало, служителю божий, дуже мало! — І він покликав Дідеріха в свідки того, як стояла справа в Берліні. — Там церкви так само були порожні, поки до цієї справи не втрутився сам кайзер. «Подбайте про те, — сказав він депутації від міських властей, — щоб у Берліні будувалися церкви». І тепер їх будують, релігія знову стала актуальна, справу зрушено з місця.