Генріх Манн - Вірнопідданий

— Любий пане докторе, — прошепотів бургомістр, — сподіваюся, що ви не зрозуміли мене неправильно. За всяких обставин я, звичайно, маю на увазі тільки інтереси міста. Звичайно, я далекий від того, щоб вжити заходів, в яких я не відчуваю підтримки організацій, що їх я маю честь очолювати.

Він багатозначно підморгнув. Дідеріх ще не отямився від подиву, як увійшли дами, і бургомістр, відпустивши його рукав, поспішив їм назустріч. Його дружина, змучена, з обличчям, зморщеним від турбот, ледве встигла привітати гостей: треба було розборонити дітей, які дубасили одне одного. Але її мати, ще молодява жінка, на голову вища від своєї дочки, суворо поглянула на почервонілі обличчя таких ранніх гостей. Потім з поставою Юнони вона попрямувала до бургомістра, який на очах у всіх начебто поменшав… Асесор доктор Ядасон уже втік, Дідеріх віддав належні поклони, на які не дістав відповіді, і поспішив услід за асесором. Але почувався він ніяково, тривожно озирався, не чув, що казав йому Ядасон, і раптом повернув назад. Йому довелося кілька разів сильно подзвонити, бо в домі стояв страшенний галас. Господарі ще стояли біля сходів, на яких з криком вовтузилися діти, і сперечалися між собою. Бургомістерша наполягала, щоб її чоловік поскаржився директорові на старшого вчителя, який погано поставився до їхнього сина. Капітанша, навпаки, вимагала, щоб він домігся для цього вчителя підвищення на старшого викладача, бо його дружина має дуже великий вплив у правлінні Віфліємського притулку для пропащих дівчат. Бургомістр благально простягав руки то до одної, то до другої. Нарешті, йому пощастило вкинути слово:

— З одного боку… — сказав він.

Але тут Дідеріх схопив його за рукав. Пробурмотівши численні пробачення на адресу дам, він одвів його набік і зашепотів з тремтінням у голосі:

— Шановний пане бургомістре, я б хотів запобігти всяким непорозумінням. Тому дозволю собі повторити, що я безумовно дотримуюся ліберальних поглядів.

Доктор Шеффельвейс нашвидку запевнив його, що переконаний в цьому, як і в своїх власних ліберальних поглядах. Дами вже кликали його, і Дідеріх вийшов з полегкістю на серці.

Ядасон чекав на нього, посміхаючись.

— Злякалися? Киньте! З нашим головою міста себе не скомпрометуєш, він завжди, як господь бог, — тягне руку за тим, хто сильніший. Сьогодні я хотів тільки встановити, як далеко посунулися його стосунки з фон Вульковом. Справа стоїть непогано, ми можемо вже на що-небудь зважитися.

— Будь ласка, не забувайте, — стримано сказав Дідеріх, — що я корінний міщанин Неціга і, звичайно, також ліберал.

Ядасон скоса глянув на нього.

— «Нова Тевтонія»? спитав він. І коли Дідеріх з подивом обернувся: — Як поживає мій старий друг Вібель?

— Ви знаєте його? Він був моїм лейб-буршем!

— Чи знаю я його? Ми з ним пуд солі з’їли!

Дідеріх схопив руку, яку простягнув йому Ядасон; вони міцно потисли один одному правиці.

— Он воно як?

— Авжеж, так!

І, взявшися під руки, вони пішли обідати до магістратського погрібця.

Там було безлюдно й напівтемно, для них засвітили газ, і, чекаючи на суп, вони почали перебирати спільних товаришів. Товстун Деліч! Дідеріх з точністю свідка розповів про його трагічну смерть. Першу склянку рауенталера вони мовчки присвятили його пам’яті. Виявилося, що Ядасон також спостерігав лютневі заворушення і тоді ж пройнявся повагою до влади, як і Дідеріх.

— Його величність показав таку мужність, — мовив асесор, — що не одному аж дух зайняло. Не раз я, далебі, гадав… — Він запнувся; вони з дрожем подивилися один одному в очі. Щоб позбутися жахливої думки, вони піднесли склянки.

— Дозволю собі… — сказав Ядасон.

— І за ваше, — підхопив Дідеріх.

А Ядасон:

— За дорогоцінне здоров’я ваших родичів!

А Дідеріх:

— Буду щасливий розповісти про це вдома.

Потім Ядасон, не звертаючи уваги на те, що його обід холоне, взявся докладно оцінювати кайзерів характер. Філістери, критикани і євреї можуть ганьбити його, скільки хочуть, але наш блискучий молодий кайзер — найіндивідуальніша особа, людина пориву і надзвичайно оригінальний мислитель. Дідеріх згадав, що він уже мав нагоду висловити те ж саме, і задоволено кивнув головою. Він сказав собі, що зовнішній вигляд часом оманний і що. Істинно німецький напрям думок не обов’язково залежить від величини вух. Вони випили за щасливий кінець боротьби, за трон і вівтар, за перемогу над крамолою в усіх її формах і виявах.