Генріх Манн - Вірнопідданий

— А може, й ні, — сказала Еммі, старша із сестер, — у Вольфганга, кажуть, є якась актриса. — Пані Геслінг навіть забула спинити дочку. — Але ж у неї стільки грошей! Мільйон, кажуть!

Дідеріх зневажливо зауважив, що Бука він знає, — той непритаманний. Це в них у роду. Адже й старий одружився з актрисою.

— Наслідки видно, — сказала Еммі. — Про його дочку, пані Лауер, ходять по місту всілякі чутки.

— Діти! з острахом почала благати пані Геслінг. Але Дідеріх заспокоїв її.

— Облиш, мамо, час узяти їх за вуха й витягти на сухе. Я дотримуюсь того погляду, що Буки вже давно не заслуговують на те становище, яке вони посідають у місті. Це сім’я, прогнила наскрізь.

— Дружина Моріца, старшого, — сказала Магда, — звичайна селючка. Нещодавно вони приїздили до міста, він також став зовсім селюком.

Еммі підхопила з обуренням:

— А брат старого Бука? Сам завжди вичепурений, а п’ятеро дочок незаміжніх. Вони беруть обід з їдальні для бідних. Я це точно знаю.

— Адже ж цю їдальню заснував пан Бук, — заявив Дідеріх. — І кураторство для злочинців, які відбули покарання, і ще багато чого. Хотів би я знати, коли, власне, він знаходить час для своїх справ.

— Я не буду здивована, — сказала пані Геслінг, — якщо вони потраплять у скрутне становище. Хоч, звичайно, я дуже шаную старого Бука, адже всі його так поважають.

Дідеріх гірко засміявся.

— За віщо, власне? Нас виховали в пошані до старого Бука. Краса і гордість Неціга! В сорок восьмому був засуджений до страти!

— Твій батько завжди казав, що це історична заслуга.

— Заслуга? — скрикнув Дідеріх. — Мені досить знати, що людина проти уряду, і вона для мене більше не існує. Хіба державна зрада — це заслуга?

І перед здивованими жінками він увігнався в політику. Ці старожитні демократи, які ще й досі тут верховодять, просто ганьба для всього Неціга! Мляві, без найменшої любові до батьківщини, в супорі з урядом! Це глум з духу нашого часу! Через те, що в рейхстагу сидів дідуган, земський суддя Кюлеман, друг горезвісного Еугена Ріхтера, тут застій у господарських справах і люди не одержують кредиту. Звичайно, такому кублу вільнодумців не стали розширяти залізничної мережі і не дали гарнізону. Ні припливу населення, ні промисловості! Пани, які засідають у магістраті, — все ті ж самі дві-три сім’ї, це річ відома, — розподіляють усі замовлення між собою, а іншим не перепадає нічого. Гаузенфельдська папірня постачає всі міські заклади, бо її власник, Клюзінг, також належить до банди старого Бука!

Магда знала ще дещо:

— Днями відклали виставу в любительському гурткові лише тому, що дочка старого Бука, пані Лауер, була хвора. Це ж попізм!

— Це зветься непотизмом, — суворо сказав Дідеріх. Він вилупив очі. — Крім того, Лауер — соціаліст. Але нехай пан Бук стережеться! Ми знайдемо сліди його махінацій!

Пані Геслінг благально підняла руки.

— Мій любий синку, обіцяй мені, що коли ти відбуватимеш свої візити в місті, то зайдеш і до пана Бука. Адже він має такий вплив.

Але Дідеріх нічого не обіцяв.

— Треба дати місце й іншим! — вигукнув він.

Однак цієї ночі він спав неспокійно. Вже о сьомій годині зійшов униз, на фабрику, і зразу ж зняв галас через те, що пляшки а-під пива не прибрані з учорашнього дня.

— Пиячити можете в іншому місці, тут вам не пиварня. Пане Сетбіре, це ж має бути вияснене в правилах внутрішнього ладу!

— У правилах? — перепитав старий бухгалтер. — У нас нема ніяких правил.

Дідеріх не знаходив слів. Він зачинився з бухгалтером у конторі.

— Нема правил? Тоді мене взагалі ніщо не дивує. Що де за жалюгідні замовлення? Знайшли чим займатися! — він розкидав по бюркові листи. — Очевидно, мені вже давно треба було взятися за справи. Фабрика гине у ваших руках.

— Що значить гине, молодий господарю?

— Для вас я «пан доктор!» — І він просто звелів знизити ціни порівняно до інших фабрик.

— Цього ми не витримаємо, — сказав Сетбір. — Взагалі ми неспроможні виконувати такі великі замовлення, як Гаузенфельд.

— І ви вважаєте себе за ділову людину? В такому разі ми поставимо більше машин.

— На це треба грошей, — сказав Сетбір.

— Ну, що ж, ми їх позичимо! Я внесу розмах у справу. Ви тільки рота роззявите. Якщо ви не захочете мене підтримати, я зроблю це без вас.

Сетбір похитав головою.

— З вашим батьком, молодий господарю, ми завжди були в злагоді. Ми разом з ним поставили фабрику на ноги.

— Час тепер інший, запам’ятайте це. Я сам — управитель своєї фабрики.