Мольєр - Комедії

Філінт

Виходить, ворог ви всьому земному роду?

Альсест

Так, я ненавиджу безмірно цю породу!

Філінт

Скажіть: невже-таки між смертними всіма

На жадні винятки і місця вже нема?

Запевне, є й тепер особи, гідні шани…

Альсест

Ні! Осоружні всі, на кого око гляне:

Одні — що у гріхах купаються бридких,

А ті — що ставляться поблажливо до них,

Того шляхетного обурення не мавши,

Що вчинки нам лихі будити мають завше.

Ну, от негідник той, що я суджуся з ним!

Таже діла його відомі добре всім.

Хоч маска на виду, але й з-під маски знати,

Що може кожного він зрадити, продати.

Вимовні погляди і солодощі слів.

Хіба наївних лиш одурять новаків.

Всім знаний вискочень, шахрай над шахраями.

У панство брудними пропхався він шляхами, —

І знавши, за яку придбав собі ціну

Тепленьке місце він і розкіш голосну,

Честь ображається, сумління червоніє.

Складіть позаочі, які лиш на землі є,

На нього прикладки, поганцем назовіть,

Назвіть дурисвітом, — ніхто не захистить,

Бо шану має він облудну і нікчемну.

А гляньте, як усі його вітають чемно,

Як усміхаються, розточують слова!

Як чесним людям він посади вирива!

А! Серце крається од муки і страждання

З того ганебного підлоті потурання, —

І часом я ладен в пустиню утекти

Від галасливої людської суєти.

Філінт

Ох, боже! Не страшіть неласкою такою

І над натурою ви згляньтеся людською.

Хоч вади і гріхи у ній знайдемо ми,

Та як доводиться нам жити між людьми,

То треба у всьому додержувати міри

І до моральності не братись надто щиро.

Правдивий розум нам обачність каже мать —

Ба навіть мудрістю не слід надуживать.

Колишніх поколінь чеснота непохитна

За наших з вами днів, мій друже, не розквітне!

Нам бездоганності уже не осягти;

Покірно мусимо за часом ми іти.

Це ж безум: повставать на тисячі — одному!

Переробити світ не до снаги нікому.

Багато, як і ви, я налічити б міг

Речей, що кращими волів би бачить їх,

Але без осуду гучливого дивлюся

І гніву марному, як ви, не піддаюся.

Людей беру таких, які вдались вони:

Що чиниш ти, мовляв, і далі те чини, —

І рівний мудрістю із вашою злобою

Мій шлях, позначений девізом супокою.

Альсест

Скажіть, добродію: невже ж таки нічим

Не похитнути вас у супокої тім?

Якби вас той продав, кого ви другом звали,

Якби добро од вас шахрайством виривали,

Якби хто поговір на вас лихий пустив, —

Чи справді ви й тоді не удались би в гнів?

Філінт

Ні! Всі оті-гріхи, мені і вам відомі,

Людському родові властиві і питомі,

І ображатися чи сердитись мені,

Що вколо стільки зла, підступності, брехні, —

Це дивувать, чому жадна шуліка м’яса,

Чому жорстокий вовк, а мавпа хитра й ласа.

Альсест

Як! Дав би я себе ганьбити, окрадать

І не… А, сто чортів! Волію замовчать,

Щоб неподобні ці спинити міркування.

Філінт

І справді, тут було б на часі вже мовчання.

Вам краще об суді подумати своїм,

Аніж на ворога метать словесний грім.

Альсест

Не хочу я того, і край усій розмові.

Філінт

Хто ж помагатиме у справі вам судовій?

Альсест

Хто? Правда і закон — помічники мої.

Філінт

А завітаєте ж, проте, до судії?

Альсест

Нащо? Хіба ступив я на криву дорогу?

Філінт

Ні, але ворог ваш для діла для свойого

Пролізе…

Альсест

Байдуже! Я зважився чекать

На вирок совісний.

Філінт

Ой, можете програть!

Альсест

Я й кроку не ступлю: хай станеться, що має.

Філінт

А той підлеститься…

Альсест

Мене це не доймає.

Філінт

Глядіть, проскочите.

Альсест

Та й не від того я.

Філінт.

Але ж…

Альсест

Ото душа потішиться моя!

Філінт

Чому ж нарешті ви…

Альсест

Тоді до дна побачу

Я роду ницого мерзенну, підлу вдачу,

Тоді в лукавстві я упевнюся людськім,

Коли програю суд на чудо й диво всім.

Філінт

Що за людина з вас!

Альсест

Не шкода і заплати,

Щоб це побачити.

Так, хочу я програти!

Філінт

Альсесте, що це ви!

Та кожен з ваших слів

Сміявся б, далебі, якби на їх наспів!

Альсест

Ну й на здоров’ячко!

Філінт